Розділ 2

2014 рік.  Бостон. США

Наступною метою Шона стало відшукати нащадків Скарлетт і Джеймса, щоправда, він сам до кінця не розумів, навіщо йому те потрібно. Якби вони щось знали про історію давно минулих днів, самі б розшукали його вранці, після тієї ночі, коли Каро розбила дзеркало.

Минуло сто два роки з того дня. Тепер в світі мали б жити правнуки сина Скарлетт, не менше.

Шон перевертався в ліжку так і не зумівши навіть зімкнути повіки, а потім піднявся й взяв лептоп, що знаходився в режимі сну. Спробував пошукати інформацію про сестру Ніколаса — Сангрін. Виявилося, вона вийшла заміж за якогось баронета з роду Атолів і подальша інформація про неї губилася. Та й якби вона була, ні до чого нового Шона не привела б.

Він знову повернувся до сина Скарлетт і Джеймса — Ніколаса Шона Гамільтона. У 1938 році у нього народився син Патрік. Патрік, в свою чергу, одружився досить пізно, в тридцять вісім років і в 1978 році у нього народилася дочка Сара. Згадка в пошуковику про нього значилася лише з тієї причини, що саме Патрік в 1974 році продав завод авіаційних двигунів якомусь конгломерату, що якраз набирав обертів в американському військово-будівельному просторі. Тим самим Патрік злив дітище свого діда, Джона Джеймса Гамільтона — чоловіка Скарлетт. Що з Патріком сталося потім, як склалася доля його доньки, пошуковик не знав. Сліди губилися остаточно тому, що Сара, подорослішавши, десь в дев'яностих явно вийшла заміж і змінила прізвище, лінія настільки впливової на початку XX століття сім'ї Гамільтон теж згасла, як і лінія Ніколаса.

До самого ранку Шон так і не заснув, а тільки-но пробило сьому годину, побіг в кімнату Фелісіті. Нервово постукавши кілька разів і не чекаючи дозволу увійти з порогу промовив:

— Мамо, реально знайти в Штатах людину, якщо я знаю лише її ім'я і рік народження?

— Якщо тільки в Бостоні — цілком. Якщо ж ти маєш на увазі всі Сполучені Штати — це не можливо, — промовив вийшовши з суміжної ванної кімнати Саймон — хлопець Фелісіті, з яким вона зустрічалася вже майже два роки.

— Вибачте! Я не знав, що ти не одна, — Шон винувато опустив голову.

— Все в порядку. Ми всі тут дорослі люди, Шон, — Фелісіті відклала гребінець і повернулася від туалетного столика до нього. Вона була одягнена в гарну сукню з квітковим принтом.

— Ти кудись їдеш? Тобто ви кудись їдете? — Шон зморгнув.

— Я хочу відвезти Фелісіті трохи розвіятися за місто. Вона перетворилася на тінь, страшно дивитися, до того ж кардіолог незадоволений її здоров'ям. Втеча Лілі наклала руйнівний відбиток на її стані, — з легким смутком промовив Саймон.

Шон проковтнув та кивнув. Розслідування поліція припинила й закрила справу, а Лілі вважалася безвісти зниклою, але неофіційна версія свідчила про те, що вона просто втекла з дому.

— А кого ти шукаєш? — поцікавився Саймон, застібаючи дорожню валізу Фелісіті.

— Одну жінку... Далеку родичку. Сару Гамільтон. Уроджену Гамільтон, бо якщо вона вийшла заміж, то нового її прізвища я не знаю, — Шон з викликом подивився на Фелісіті. — Мамо, ну Сару. Пам'ятаєш, я говорив?

Хвилину вона в подиві дивилася на нього, а потім промовила:

— О! Так звісно. Сара. Я пам'ятаю Сару. Це й справді наша дуже далека родичка. Зв'язок з нею давно загубився.

— Можливо я зможу допомогти. Точніше мій старий знайомий — Фостер. Він працює в поліцейській дільниці, — промовив Саймон.

— Той, котрий першим висунув версію, що Лілі втекла? Я відмінно його пам'ятаю, — плеснула отрутою Фелісіті.

— Феллі, припини, — м'яко покартав її Саймон. — Він непоганий хлопець і може допомогти. Зателефонувати йому?

— Було б непогано, — кивнув Шон і вже хотів закрити двері в спальню матері, але зупинився. — Дякую, Саймоне.

Саймон усміхнувся:

— Звертайся. Завжди допоможу, чим зможу.

 Шон кивнув і повернувся в свою кімнату.

Зустріч з офіцером Фостером була призначена на полудень. Шон вирішив бути пунктуальним і приїхав до дільниці на десять хвилин раніше.

Рід Фостер виявився досить непоганим хлопцем, як і стверджував Саймон. Він запросив Шона до свого столу та включив комп'ютер, набираючи кілька цифрових комбінацій:

— У нас мало часу. Через п'ятнадцять хвилин закінчиться обідня перерва і я знову повернуся за свою роботу, тому давай швиденько. Окей?

Шон кивнув.

— Взагалі-то це порушення поліцейського статуту, хлопче, але Саймон дуже просив тобі допомогти. Зроблю, що зможу. Це родичка, так?

— Так, — Шон проковтнув. — Якщо вона в вашій базі, отже вчинила правопорушення?

— Не обов'язково. Я знайду її за водійським посвідченням. Це простіше простого, — відповів Фостер.

— Шкода, що цього немає в загальному доступі в інтернеті, — продовжив розмову Шон, трохи соваючись на стільці.

— Така інформація недоступна, але ти б міг спробувати знайти її через соціальні мережі: Фейсбук, Твіттер. Не пробував?

— Пробував, але нічого. Швидше за все вона вийшла заміж і просто змінила прізвище, а в такому випадку від соціальних мереж користі немає, — відповів Шон дивлячись, як на екрані миготіли профайли. — Напевно, це нереально. Занадто мало інформації.

На кілька хвилин запанувала тиша і Шон втупився у вікно по праву руку від Фостера.

—  Не дрейфуй, хлопче! Дещо таки є, — Фостер клацнув на профайл і розгорнув інтернет-вікно.

— Сара Гамільтон. 17 листопада 1978 року народження. Дорчестер, Віллейн-Роуд 2465, — вголос прочитав Шон і придивився до обличчя симпатичної жінки з невигадливою стрижкою темно-русявого волосся. У ній зовсім не вгадувалися риси її бездоганно красивої прабабусі.

— Як думаєш, це вона? — запитав Фостер, зробивши ковток кави з паперового стаканчика.

— Як знати? Якщо її батько — Патрік Гамільтон, то це точно вона, а так... — Шон зітхнув і знизав плечима.

— Ну, як звуть її батька, це вже у неї спитай, — усміхнувся Фостер.