Частина II. Історія давно минулого майбутнього. Розділ 1

2012 рік.  Бостон.  США

Різке світло, котре пробивалося через не зашторені вікна, сліпило навіть крізь заплющені повіки.

Шон різко розплющив очі і сів на ліжку. Шия затекла від незвичної пози і болісно нила, пальці рук, стислих в кулаки, здерев'яніли і він насилу зумів їх розтиснути.

Кілька секунд мозок ще приходив до тями, а потім спогади крижаним поривом вітру увірвалися в свідомість і Шон застогнав. Схопившись на ноги, ледь не перекидаючи приліжкову тумбу, він кинувся зі своєї кімнати вниз і на сходинах різко зупинився. Моментально світ ще раз перевернувся з ніг на голову.

Каро зникла, а він був в Аргайл-Хауз. Як і раніше був у маєтку. Отже в минулому нічого не змінилося, але ж Лілі...

Шон вбіг у Велику вітальню й побачив Фелісіті. З опухлим від сліз обличчям вона сиділа на дивані, стискаючи в долоні стільниковий телефон і байдуже дивилася кудись в бік вікна.

— Мамо? — Шон завмер. — Мамо!

Фелісіті повільно повернула голову до нього і слабо усміхнулася:

— Я рада, що ти поспав, мій хлопчику. Я ось сиджу з телефоном... Раптом Лілі одумається і зателефонує.

Шон проковтнув слину, готовий розплакатися в будь-яку хвилину.

— Шон? Ви завжди були такі близькі. Я не вірю, що ти нічого не знаєш. Чому вона втекла з дому? В чому причина? Може, справа в нерозділеному першому коханні? Проблеми з однокласниками? З якимись сумнівними компаніями? Скажи мені, Шон! Скажи, бо я просто божеволію, — Фелісіті схопила його за руки.

Раз по раз Шон відкривав рот, щоб сказати матері правду, але знову і знову навіть звук не злітав з його вуст.

— Я знаю, що ти щось знаєш! Якщо не скажеш мені... — голос Фелісіті зірвався на ридання і вона притиснула голову до своїх колін.

— Я знаю, де Лілі, але ти ніколи не повіриш мені. Вирішиш, що я з глузду з'їхав, а довести тобі я нічого вже не зможу, — Шон присів поруч з Фелісіті на диван і обхопив голову руками.

— Шон? — Фелісіті напружилася. — Шон, говори!

— Пообіцяй не перебивати і дослухати мене до кінця. На мить відключи розум і прислухайся до моїх слів серцем. Повір у те, що я кажу правду. Прошу тебе, — Шон з благанням глянув на неї.

— Я обіцяю не перебивати, а за решту не ручаюся, — напружено зиркнула на нього Фелісіті.

— Допоможіть мені, всі вищі сили, — важко видихнув Шон. — Все почалося з того моменту, як ми переїхали в маєток...

— Я так і знала. Ви з самого початку не хотіли переїжджати, — спалахнула Фелісіті.

— Мамо, ти обіцяла, — скосив на неї погляд Шон.

— Вибач.

— На горищі, серед старого мотлоху, ми знайшли старовинне дзеркало в дерев'яній оправі з ініціалами «С.A». Лілі принесла його в мою кімнату і залишила на комоді. А потім... — Шон набрав у груди більше повітря і продовжив. — У дзеркалі я побачив дівчину в дивних шатах. Вона теж побачила мене. Незабаром виявилося, що дзеркало — своєрідний портал з нашого часу в минуле. У дуже далеке минуле. Торкаючись його поверхні, ми з Лілі змогли проходити в світ цієї дівчинки. Вона виявилася дочкою Річарда Джея Аргайла — першого господаря маєтку — і дзеркало належало їй. Ми намагалися врятувати її та її матір від загибелі навесні 1912 року на Титаніку. Про це якось пронюхала Кароліна. Під час нашого останнього переходу вона з'явилася в моїй кімнаті і розбила дзеркало. Я встиг повернутися, а Лілі — ні. Лілі залишилася в 1911 році.

Фелісіті розширеними від жаху очима дивилася на Шона:

— Моя дочка подорожувала в часі і залишилася в минулому?

— Мамо, знаю, що в це неможливо повірити. Ти думаєш, що я зараз, швидше за все, під кайфом, але я готовий заприсягтися тобі на чому завгодно і чим завгодно, що кажу правду. На жаль, тільки довести мені свої слова вже нічим, — руки Шона тремтіли, а дихання стало частим і збитим.

— Я справді не можу в це повірити, але якась крихітна частинка душі просто не розуміє, навіщо тобі, в свої майже дев'ятнадцять років, вигадувати подібну маячню. Сказав би, що Лілі просто втекла з якимось рокером, на п'ятнадцять років старшим за неї, — протягнула Фелісіті, розтягуючи кожне слово.

— Єдине, що я можу тобі показати — розбите дзеркало в моїй кімнаті, а ще короткі біографії Річарда Аргайла та його сім'ї. Точно! — Шон різко схопився на ноги. — Біографії! Там повинно бути те, що трапилося після мого відходу. Нехай пройшла тільки ніч, але паралельно вже минуло сто років.

Шон залишив Фелісіті і помчав назад до своєї кімнати. Минаючи уламки розбитого дзеркала, він присів на ліжко і, відкривши лептоп, став набирати у пошуковику біографію Річарда Джея Аргайла. Нарешті знайшовши її, тремтячими пальцями відкрив вікно і зойкнув.

Там навіть коротко не згадувалося доля Скарлетт. Сам Річард Джей помер від серцевого нападу другого січня 1913 року. В той же день, коли його спіткала смерть і тоді, коли Шон вперше прочитав про нього, переїхавши в маєток.

Шон нічого не розумів. Якщо в попередній версії минулого, в енциклопедії про Скарлетт згадувалося хоч щось, то в цій реальності про неї не було жодного запису. Шон намагався згадати повне ім'я Джеймса — нареченого Скарлетт, але не міг. Немов в тому місці пам'ять була повністю стерта. Біографія Ніколаса вбила віру в краще остаточно. Після смерті лорда Персиваля Ніколас отримав свій багатомільйонний спадок і залишився в Британській Імперії. Одруженим він не був. У липні 1915 року, під час Першої Світової війни, він добровольцем пішов на фронт, а у вересні 1916 року загинув. З ним і згасла лінія старовинного роду Філбеккерів.

Шон застогнав і схопився за голову:

— Ніколас! Господи! Куди ж поділася моя сестра? Я не вірю, що ти про неї не подбав. Ти не міг так вчинити. Не міг її кинути. Хто завгодно, але не ти!

— Шон? — на порозі його кімнати стояла Фелісіті. — Шон, невже це правда?

Шон повільно повернув до неї голову і кивнув.

— Але хіба так буває? — Фелісіті притулилася плечем до одвірка, не в змозі встояти на ногах. Її божевільний погляд затримався на дерев'яній рамі, котра тонула в морі з дзеркальних уламків на підлозі.