Розділ 11

У передпокої на столику Шон помітив записку від матері. Швидко пробігши очима по кількох рядках дізнався, що Фелісіті вирушила на побачення і пообіцяла повернутися рівно о десятій. Тренажер дійсно знадобився не просто так.

Коли Шон ввійшов до себе, помітив на підлозі лептоп. Злякався, що Лілі його розбила, але той працював. Подивившись на сторінку, яку залишила відкритою Лілі, Шон швидко прочитав хронологію навіть не помічаючи, що Скарлетт стоїть за його спиною.

Різко повернувшись, Шон зустрівся з поглядом її вологих карих очей.

— Скарлетт, я...

Вона кілька разів сковтнула, а потім захриплим голосом запитала:

— Це правда? Він застрелився?

— Я не знав. Лілі забороняла мені читати його біографію... Думаю, вона... Ніколас їй дуже подобається, знати його майбутнє для неї занадто важко. Знати і не вплинути на нього...

— Як же я переживу це? — Скарлетт повільно опустилася на краєчок ліжка.

— Скарлетт, ти... — Шон тремтячими пальцями витягнув з шухляди тумби біля ліжка пластикову папку і ще кілька хвилин дивився на неї, ставлячи під сумнів своє рішення. — Я не знаю, чи правильно роблю...

— Тільки дізнавшись майбутнє, його можна змінити, Шон, — Скарлетт простягнула долоню і він вклав в неї папку.

Дивлячись роздруковану сторінку з енциклопедії бостонських підприємців, читаючи про свою смерть, смерть матері, а після й батька, Скарлетт здавалася позбавленою абсолютно всіх притаманних людині емоцій. Вона виглядала холодною і нерухомою.

— Тепер все буде не так. Я не допущу цього. Нізащо. Ні з тобою, ні з Ніколасом нічого не трапиться. Я, власне, вже це зробив. Я розповів тобі. Тепер залишається просто не плисти назад в Америку на «Титаніку». Тоді твої батьки будуть живі. Залишилося поговорити з Ніколасом і все, — запевнив її Шон, присідаючи поруч на ліжко.

— Шон, ти все сказав правильно. Ти врятував мене і я буду завжди вдячна, але зробити це ми не можемо, — твердим голосом промовила Скарлетт, піднімаючись з ліжка.

— Чому? — Шон був вражений її відповіддю.

— Тому що таким чином ми порушимо хід історії. Якщо ми не попливемо додому на «Титаніку», отже, залишимося в живих. Я вийду заміж. У мене народяться діти. Аргайл-Хауз залишиться моїм, ви не зможете його купити у вашому часі. Хто знає, що ще трапиться в майбутньому. Ми не маємо права змінювати історію, — Скарлетт стиснула руки в замок і придивилася до темряви за вікном. — Якщо нам судилося загинути, нам всім, так тому й бути.

— Я не вірю! До нас з Лілі не дарма потрапило твоє дзеркало. Не дарма відчинилися двері в твій час. Все це було для того, щоб змінити твою долю і долю Ніколаса, — Шон підійшов до неї і обережно взяв її долоні в свої, стискаючи.

— Шон...

— Подивись на мене! Скарлетт, подивися, — на вустах Шона розцвіла ніжна усмішка. — Ти благополучно повернешся в Штати, вийдеш заміж за свого коханого, народиш йому малечу і помреш зморщеною старушенцією в своєму ліжку, оточена гаряче люблячими тебе рідними. І нехай це далеко не те, чого б насправді я хотів, але це те, на що я згоден.

— О, Шон! — Скарлетт схилила голову, не знаючи, що відповісти. — Але тоді, швидше за все, нашої зустрічі не буде. Якщо ти не переїдеш до Аргайл-Хаузу, то не знайдеш дзеркало і не потрапиш в 1911 рік. Ми не познайомимося...

Шон проковтнув, розуміючи, що вона має рацію:

— Я знаю, але наше знайомство, в порівнянні з твоїм життям і життям твоєї родини, така дрібниця. Ти й так через місяць мене вже навіть не згадаєш, — награно байдуже знизав плечима Шон.

— Ти так думаєш? — гірко прошепотіла Скарлетт. — Навіть через сто років мені не забути тебе.

Вона прикрила обличчя рукою і, вивільнивши другу руку з його долонь, кинулася до дзеркала. Шон у відчаї потер перенісся і притулився плечем до стіни, дивлячись на дзеркало, в якому зникла Скарлетт.

Ніколас і Лілі відсахнулися одне від одного, коли в кімнаті з’явилася Скарлетт. Вона була розгублена та схвильована.

Скарлетт не звернула увагу на їхні не менш розгублені обличчя й присіла на своє ліжко:

— Він знає?

Питання було звернене до Лілі, але Ніколас випередив її з відповіддю:

— Так, я вже знаю про своє незавидне майбутнє, а що? Ти своє теж знаєш?

— І своє, і твоє. Скажу, що твоєї загибелі я вже не побачу, — голос Скарлетт здавався занадто холодним і неправдоподібно спокійним.

— Ви обоє можете змінити свою долю, більше того, ви це неодмінно зробите, — відповіла Лілі, присівши на ліжко поруч зі Скарлетт.

— Ти говориш як Шон, але невже ви не розумієте, які не праві, — Скарлетт придивилася до обличчя Лілі, намагаючись достукатися до її свідомості. — Ми змінимо не тільки свою долю. Ніколас одружиться з Жизель де Пейрак, я вийду за Джеймса. Ми уявлення не маємо, як тоді зміниться наше майбутнє і ваше минуле. Все це дуже серйозно. Зрозумій!

— Скарлетт має рацію, — нарешті, прочистивши горло, промовив Ніколас.

— Ні, не має! Такий шанс, шанс змінити своє майбутнє, даний не всім і не завжди. Ви повинні, ви зобов'язані ним скористатися. Інакше я не бачу причин того, чому дзеркало відкрило нам свою таємницю, — промовила Лілі. — Подумайте гарненько. Другого шансу не буде.

Вона погладила Скарлетт по щоці і, кинувши короткий погляд на Ніколаса, пройшла крізь дзеркало.

Ніколас подивився на Скарлетт і сумно усміхнувся:

— Ти знаєш причину того, чому не зміниш своє майбутнє?

— Як і ти, — сумно відповіла вона. — Ми не маємо права!

— А вони ще цього не усвідомили, — Ніколас попрямував до дверей і за мить залишив Скарлетт на самоті.

Минуло три дні. Три довгих і хвилюючих дні, за які Лілі та Шон ледь не збожеволіли від переживань, хоча й намагалися їх приховати за маскою спокою та байдужості.

У школі панувала тиша і неправдоподібна приязність з боку учнів. Кароліна їх не чіпала, ігноруючи та роблячи вигляд, що ні Шона, ні Лілі просто не існує, але, затамувавши глибоку образу, здаватися не збиралася. В історію Шона та Скарлетт було легко повірити, але в той же час так само легко було все спростувати. Каро жадала вивести Шона на чисту воду і повернути собі прихильність колишніх друзів.