Розділ 8

— Чому ти нічого не сказав мені? — Лілі аж палахкотіла від гніву та образи. — Чому?

— Я... Я просто... — Шон лежав на ліжку в своїй кімнаті і спостерігав за косими променями сонця, котрі струменіли через вікно на краєчок темного ліжкового покривала.

— Шон? Що з тобою? Ти взагалі на себе не схожий. Те, що у тебе з'явилося багато друзів, добре і чудово, але це не ти. Не ти справжній, — Лілі відійшла від дзеркала та присіла поруч з ним на ліжко. — Що з тобою?

У відповідь Шон провів пальцями по своїх вустах, немов намагався затримати на них щось невловиме, так нічого їй і не відповівши.

— Ми ніколи не мали одне від одного секретів і мені дуже шкода, що вони раптом у тебе з'явилися. Знаєш що? Я вже шкодую, що познайомила тебе з Каро, — ображена та засмучена, Лілі вибігла з кімнати.

Шон навіть не повернувся на гуркіт дверей. Він знову розгублено торкнувся пальцями своїх вуст. Сон то був чи ні? Невже і справді поцілував дівчинку з минулого? Як? Навіщо? Чому?

Шон зімкнув очі і заперечливо хитнув головою, проганяючи спогади того швидкоплинного дотику до теплих і ніжних вуст Скарлетт.

Скарлетт припала до вікна в оранжереї, заповненій яскравими квітами і запашними смарагдовими рослинами в горщиках, та з цікавістю спостерігала за тим, як на землю м'яко і безшумно падав сніг. Грудень тільки почався, а снігу вже випало досить багато. Яскраве зимове сонце радувало серце і сліпило очі, але, не дивлячись на те, вже кілька днів поспіль сніг йшов майже без перерви і сьогоднішній ранок не став винятком.

Сніг яскрів і відкидав відблиски на сонці: невеликий, але густий. Самотні сніжинки блискучими переливами повільно пролітали поруч з вікном оранжереї і падаючи на землю, перетворювалися на білосніжний пухнастий килим.

На парадній алеї садівник містер Х'ю і різноробочий по господарству Дрю чистили сніг, лаючись на сніжні пластівці. Вони знали, що через годину Прімроуз пошле їх знову займатися тією невдячною справою.

Скарлетт так хотілося стати однією з тих сніжинок. Їх життя тривало так мало, але в той же час було таким прекрасним та неповторним.

— Я хочу поговорити, — на порозі оранжереї з'явилася Прімроуз.

Її дивовижно гарна сукня з турецької парчі насичено-зеленого кольору засяяла в променях раптового зблиску сонця, котрі падали на підлогу крізь не приховані гардинами французькі вікна.

— Добре, мамо, — Скарлетт повернулася і зробила легкий реверанс, як того вимагав етикет.

— Чудово! А тепер слухай мене, Скарлетт, і слухай гарненько, — Прімроуз майже впритул наблизилася до неї і пильно подивилася в очі. — Я вже говорила з тобою про це, але бачу, що ти або не збираєшся мені підкорятися, або ти до смерті дурна. Ні те, ні інше тебе не прикрашає. Так ось, я повторю більш дохідливо. Ти виходиш заміж! Сьогодні на званій вечері батько та сер Гамільтон оголосять про ваші з Джеймсом заручини і ти офіційно будеш вважатися нареченою Гамільтона-молодшого. Ти розумієш? Розумієш це?

— Так, мамо, — байдуже відповіла Скарлетт, дивлячись повз неї.

— Прекрасно. Тоді я більше не хочу бачити це кислий вираз обличчя, цю зневіру, ці... — Прімроуз зробила коротку паузу. — Ці безглузді сльози! Відтепер ти будеш виглядати так, як і годиться єдиній дочці Річарда Джея Аргайла і нареченій Джона Джеймса Гамільтона: будеш усміхатися, іскритися щастям, пурхати в танці, як птаха... Ти будеш яскравою, милою, чарівною, витонченою, елегантною і граційною, наче принцеса. Щоб ніхто у вищому світі навіть в думках не мав, що ти не варта Гамільтонів, що ти — проти цього шлюбу. Ти будеш світитися навіть тоді, коли на душі у тебе непроглядний морок. Будеш сміятися тоді, коли серце твоє захлинатиметься від сліз. Будеш випромінювати щастя, навіть якщо всередині витимеш від болю. Запам'ятай це раз і назавжди. Я більше не повернуся до цієї розмови і якщо ти не виконаєш мої вказівки — я власноруч задушу тебе подушкою. Ти — Аргайл. І ніхто ніколи не дізнається про те, що ти здатна відчувати біль.  Що взагалі знаєш, що це таке, — Прімроуз поправила пасмо, котре вибилося з її зачіски і, усміхнувшись своєю вдавано-солодкою усмішкою, пішла.

Скарлетт дивилася їй услід, але не бачила. Кожне сказане матір'ю слово шмагало серце дужче будь-якого, навіть найжорсткішого ласо.

Про що їй говорила Прімроуз? Брехати, прикидатися, викручуватися? А як же вічні постулати, прямо пропорційні її словам: чесність, справедливість, правда?

Хоч в оранжереї було тепло, Скарлетт відчула, як холод проймає до самих кісток.

Поява Лілі для Скарлетт не стала несподіванкою. Вона вже точно могла відчути, коли саме її подруга з'явиться з майбутнього.

Відклавши правопис, Скарлетт повернулася до комода і за мить побачила Лілі.

— Привіт! Як ти себе почуваєш сьогодні? Пробач, що раніше не змогла прийти. У мене завал з кількох предметів, — Лілі поставила на секретер пластикове відерце з морозивом і сіла на ліжко.

— Все в порядку. Мені подвоїли години на урок етикету і я теж щойно закінчила, — як завжди Скарлетт обдарувала Лілі сором’язливою чарівною усмішкою.

— Вони тебе мордують просто. Це жах. А де Ніккі? — Лілі безтурботно втупилася в стелю.

— Ніккі? Він хоч знає, що ти його так називаєш? Так його не кличуть років з семи, — засміялася Скарлетт і з цікавістю покрутила в руках відерце. — Що це?

— Після прогулянки в торгово-розважальному комплексі він пробачить мені все, — скорчила веселу гримаску Лілі. — Це морозиво. Ну...таке холодне й солодке. Знаю, зима на вулиці і воно ніби не в тему, але я ним завжди знімаю стрес або виводжу себе з депресняків.

— Я спробую, — Скарлетт витягла з ніші на кришці упаковану пластикову ложечку і взявши трохи морозива, занурила його в рот.

Лілі всміхнулася, стежачи за її реакцією.

— Дуже смачно. Аромат шоколаду. Справді дуже смачно! До речі, Ніколас розповів мені про вашу прогулянку. Він залишився під враженням, — промовила Скарлетт, знову набираючи морозиво. — Ой!  Ну я і недотепа. Ти будеш?