Розділ 6

— А ось тут я живу! — Кароліна усміхнулася, змахуючи долонею в бік великого двоповерхового маєтку у вікторіанському стилі кремово-лимонного кольору.

— Гарний будинок, — усміхнувся у відповідь Шон, ховаючи руки в кишені джинсів і переминаючись з ноги на ногу.

— Запросила б тебе, але вже пізно і батькам це не сподобається, — награно винувато стиснула плечима Каро.

— Іншим разом, — Шон знову усміхнувся. — Ну, я напевно піду.

— Вечір був класний. Мені сподобалося, — Кароліна зробила крок до Шона і поклала руки на його плечі.

— Мені теж, — наївним його назвати було важко і Шон прекрасно розумів, що буде далі.

Кароліна обвила його шию і притиснулася вустами до його вуст. Шон відчув солодкий полуничний смак її помади. У грудях розлилося приємне тепло. Шон подумки усміхнувся і пригорнув її до себе. Каро цілуватися вміла і охоче те демонструвала, але в якусь мить, лише на одну мить, в думках Шона з'явився примарний образ з минулого і враз розтанув, немов досвітня імла.

Шон відступив, перериваючи поцілунок:

— Мабуть мені й справді пора.

— Звичайно. Мені було приємно, — Кароліна накрутила на палець локон світлого волосся.

— Мені теж, — усміхнувшись куточком вуст, відповів Шон і в принципі не кривив душею.

Скарлетт сиділа в кріслі дивлячись у вікно, поки Медді розчісувала її ще вологе після купання волосся. Погляд оксамитових очей зупинився на одній точці за вікном і вона дивилася туди навіть не кліпаючи.

— Міссі, все добре? Що з вами? — тихо запитала Медді.

— Я чула, що прислуга в будинку знає всі новини. Ти ж теж знаєш, вірно? — Скарлетт продовжувала дивитися в одну точку.

— Ну... Так, міссі, я знаю, — не стала брехати й ухилятися Медді.

— Хто вони? Ти знаєш, хто ті два джентльмена, котрі попросили у батька моєї руки? — гірко запитала Скарлетт.

— Міс Скарлетт... Ох! Та хіба це вже має значення? Кого схвалить сер Річард, той і стане вашим чоловіком, — зітхнула Медді, ніжно проводячи щіткою по густому шовковистому каскаду волосся, що спадало по спинці стільця.

— Як же це боляче і жахливо, що дівчата мого кола не значніші, аніж коні в стайні. Чим благородніша порода, тим дорожче їх продадуть, — чистий ніжний голос Скарлетт затремтів.

— Не ти перша, не ти остання, — в кімнату, зарозуміло піднявши підборіддя, граціозно увійшла Прімроуз. — Ти, вийди негайно!

Медді на тремтячих ногах зробивши уклін, зникла за дверима.

Прімроуз підійшла до вікна і встала поруч зі Скарлетт:

— Я забороняю тобі вести подібні розмови з прислугою!

— Ми з Медді виросли разом. Вона мій єдиний друг, — тихо відповіла Скарлетт піднявшись зі стільця і повернулася до Прімроуз.

— Вона твоя покоївка, не більше. Скарлетт, запам'ятай — дружби не існує. Її немає! Дружба — це гроші. Любов — це гроші. Все навколо — це гроші. Завжди пам'ятай. Зрозумій, нам неймовірно пощастило. Твоєї руки просять сини двох найбагатших родин Бостона. Один — містер Генрі Емерсон — старший син банкіра з «Емерсон-сайд». Другий — містер Джон Джеймс Гамільтон — єдиний спадкоємець залізничної імперії «Гамільтон-Індастріз». Гамільтон воістину золотий хлопчик, йому відкриті двері кращих будинків Америки та Англії. Скарлетт, це найкраще, що могло статися з тобою в житті, — Прімроуз закінчила свою тираду і подивилася на неї.

— Я знаю, що є найкращим у моєму житті і це не спадкоємець залізничної імперії, — Скарлетт зиркнула на дзеркало.

Прімроуз різко схопила її за руки вище ліктів і повернула до себе:

— Я як могла захищала тебе від поганого впливу зовнішнього світу, від небажаних знайомств і друзів, але тільки тобі на благо. Якщо раптом, якимось чином, все ж з'явився юнак, котрий симпатичний тобі, він зникне з твоєї голови раз і назавжди. Чаша терезів батька схиляється до Джеймса Гамільтона і ти з гордістю приймеш цей вибір. Ти — Аргайл! І цим все сказано. Змирися! У тебе немає права голосу і ніколи не буде, — Прімроуз поспішила геть, залишивши Скарлетт одну.

По ніжним щокам заструмували сльози і Скарлетт схлипнула.

Медді, яка стояла біля дверей, хотіла увійти та втішити Скарлетт, але Прімроуз помахом витонченої долоні зупинила її:

— Ні! Залиш її. Нехай вчиться зносити удари долі сама!

Медді, мовчки схиливши голову, поспішила геть.

Скарлетт почула жорстокі слова матері за дверима і кроки Медді, а тоді давши волю сльозам, розридалася.

Новий ранок у Скарлетт теж почалося зі сліз. Вона схилилася над подушками і гірко плакала.

— Ти чого плачеш? — поруч з дзеркалом з'явилася Лілі, на її вустах миттєво заяскріла і так само миттєво згасла яскрава усмішка. — Що трапилось? Розповідай!

Лілі присіла на ліжко і з хвилюванням подивилася на неї.

— Нічого. Все добре, — збрехала Скарлетт, безуспішно борючись зі сльозами, що лилася по щоках.

— Ага! І тому ти тут ридаєш в ліжку?! — насупилася Лілі.

— Все й справді добре, — Скарлетт притиснула до очей мереживну хустинку і додала. — Сьогодні я розповім Ніколасу про дзеркало, і про вас.

Тужливий погляд Скарлетт затримався на дзеркальній поверхні.

— Гаразд. Я піду. Мені в школу через півгодини. Вдалого дня, — Лілі обійняла Скарлетт за плечі і піднявшись підбігла до дзеркала.

В ту мить, як в кімнату увійшла Медді, від перебування Лілі й сліду не лишилося.

Після сніданку та уроку рукоділля Скарлетт було дозволено прогулятися серед засніженого розарію разом з Ніколасом.

Якийсь час вони блукали по великій території заднього двору мовчки.

Скарлетт любила кузена. Любила за його щирість, благородство, чесність і за те, що з ним ніколи не потрібно було прикидатися. З Ніколасом затяжні паузи не здавалися незграбними, а тиша заспокоювала.

— Ти знаєш, кого батько вибрав остаточно? — нарешті запитала Скарлетт.

— Думаєш, він радився зі мною? — Ніколас з напускною цікавістю дивився на сухі бутони троянд на кущах, припорошені снігом.