Розділ 4

Шон навіть не помітив, коли повернулася Лілі. Він засів за лептоп і намагався знайти всю існуючу в мережі інформацію про сімейство Аргайл і Скарлетт особливо, але знайшов лиш скупі кілька рядків про її загибель на «Титаніку». І тут Шон відчув, як серце пропустило удар, його наче облило крижаною хвилею, а дихання збилося. Пелена веселої подорожі в минуле спала, бо він усвідомив, що Скарлетт цілком реальна, її світ реальний, реальна її смерть на борту трансатлантичного лайнера за якихось не повних п'ять місяців.

Першою прийшла думка всупереч усьому не допустити те. Показати кілька історичних довідок й переконати навіть не думати перетинати Атлантику на «Титаніку».

Все було так просто і так складно водночас. Шон усвідомлював, що єдина зміна в минулому може призвести до кардинальних змін в ході історії. Це загрожувало найнепередбачуванішими подіями в майбутньому.

З'явилася пекуча потреба поділитися тим вантажем, що так раптово звалився на його плечі. Лілі! Звичайно, тільки вона його могла зрозуміти й прийняти подібного роду історію.

Шон вискочив з кімнати й кинувся коридором на перший поверх:

— Лілі? Лілі, де ти?

Знайшов Шон Лілі в оранжереї. Порожнє приміщення з відмінним освітленням стало для неї своєрідним танцювальним майданчиком. Лілі принесла свій музичний центр і, ввімкнувши на всю потужність якийсь нескладний диско-мікс, виробляла хитромудрі танцювальні па. На мить Шон задумався над тим, що так можна й всю душу витрясти.

Кричати було безглуздо, тому Шон пройшов до музичного центру та просто поставив паузу.

— Гей! Ти чого? — Лілі насупилася і підняла руки вгору. — Чого треба?

— Я хочу поговорити. Ні! Я повинен поговорити з тобою. Це дуже важливо, Ліл. Дуже!

Помітивши непідробну тривогу в його очах, Лілі насторожено кивнула:

— Добре. Що таке? Ти вплутався в якусь дурну компанію? Потрапив на гроші? Що?

— Ні, Лілі. Справа не в цьому. Я нікуди не вплутався і ні на що не потрапив. Все... — Шон намагався зібрати думки до купи, але виходило якось не дуже. — Все, думаю, гірше.

— Гірше? Куди ще гірше? Хіба-що ти бачив привида, — Лілі запитально вигнула акуратні брови. — Що, справді бачив?

— Бачив, але не привида. Ходімо зі мною й сама все побачиш, — Шон вхопив її за руку і потягнув на другий поверх, скорочуючи шлях та піднімаючись по сходах з кухні.

— Шон, я не хочу. Мені страшно, — пручалася Лілі.

— Не думав, що ти така боягузка. І їй буде ще страшніше, — пробурмотів Шон, відкриваючи двері в свою кімнату та майже насильно затягуючи Лілі всередину.

— Стій тут, — наказав та підійшов до дзеркала.

— Я бачила себе в дзеркало і надивилася сьогодні. Ти захворів? — гмикнула Лілі. — Що ти робиш?

Підійшовши ближче до дзеркала, вона кілька разів глянула туди, де мало б бути її відображення, а потім перевела шокований погляд на Шона:

— Що це за прикол, Шон? Адже це прикол?

— Якщо подорож у часі ти називаєш приколом, то так — це він і є, — з нервовою усмішкою відповів Шон.

— Що? — Лілі декілька разів моргнула, а тоді істерично розреготалася. — Що ти верзеш? Ти курив щось? Шоне, ти бавишся марихуаною? Мамі це, ой, як не сподобається.

Обличчя Лілі миттєво стало серйозним.

— Та ні, дурненька, нічим я не бавлюся. Лілі, не знаю як і чому, але знаходячись саме в цьому місці і саме в цьому положенні, дзеркало стає своєрідним порталом між нашим часом і минулим. Дуже далеким минулим.

— Ти справді не жартуєш? — повільно Лілі приходила до тями і до неї поверталися її природжений азарт та жага пригод.

— Не жартую, — кивнув Шон, стиснувши вуста. — По той бік дзеркала ця ж кімната з майже всіма цими меблями і ця ж дата на календарі, відмінність складає лише те, що там, за відображенням, кімната належить дівчині на ім'я Скарлетт, а за вікном панує 1911 рік.

Лілі сковтнула, ледь не поперхнувшись власною слиною.

— Я вперше побачив її вчора ввечері. Сьогодні зумів познайомитися.

— Зумів що? Ти з нею говорив? Як? Як через вікно? — рот Лілі відкрився від подиву.

— Взагалі-то я був там, — трохи зніяковіло повів плечем Шон.

— Так! Усе! З мене досить! Ти явно не в собі, — Лілі відступила і придивилася до дзеркала.

На її превеликий подив, немов у якомусь кіно, двері кімнати, білосніжні та блискучі, відчинилися, і ввійшла мініатюрного зросту дівчина в світло-рожевій довгій сукні з плісированою спідницею, обшитими ажуром манжетами та високою горловиною. Її довге блискуче волосся кольору чорного шоколаду було скручене в тонкі локони та перев'язане на потилиці рожевою стрічкою у вигляді великого банта. Одного погляду на неї вистачало, щоб бути враженим тендітною красою. Лілі здивовано глянула на неї, а потім перевела погляд на брата.

— Скарлетт? — тихо покликав чарівне видіння Шон тим часом.

На ще більший подив Лілі, вона, скоса поглядаючи на двері, підійшла до дзеркала і зробила легкий уклін:

— Містере Шон? Вітаю вас!

Її величезні очі були насиченого оксамитово-карого кольору — блискучі та яскраві, а бліда шкіра, здавалося, не мала жодної вади — гладка та атласна.

Лілі вперше бачила настільки красиву дівчину в реальності, а не на обкладинках тінейджерських журналів. Проте чи була то реальність, Лілі ще не могла точно відповісти.

— Привіт. Я хотів тебе познайомити з Лілі. Це моя сестра. Думаю, так ти ще швидше переконаєшся в тому, що я не злий дух. Принаймні в порівнянні з нею я — справжній янгол.

Якщо Скарлетт і не зрозуміла сказані слова, то яскрава усмішка Шона те компенсувала і вона усміхнулася у відповідь.

— Привіт, — Лілі в усі очі витріщилася на незнайомку.

— Міс Кетрін Скарлетт Аргайл до Ваших послуг, міс Лілі.

Витончений реверанс ошелешив Лілі і вона відчула себе страшенно незграбною. Почувши прізвище Скарлетт, погляд Лілі блискавкою метнувся до Шона. Він багатозначно кивнув у відповідь.