Частина I. По той бік. Розділ 1

Ніжному образу з давно забутих дитячих мрій…

2011 рік. Бостон. США

Червоний джип з перламутровим відливом і блискучим сріблястим бампером плавно звернув в одну з акуратних невеликих вуличок на околиці Бостона і проїхав по золотисто-бурому килимі з опалого листя падуба, клена і секвої, котрі нависали над дорогою. Позаду автомобіля піднявся вихор з листя всіх відтінків бурого кольору і плавно опустився на асфальт.

Проїхавши пару миль жінка, котра вела джип, помітила темний повалений стовбур старого падуба, що обірвав одну з ліній електропередач, а поруч з ним ремонтну бригаду. Один з працівників зацікавлено повернув голову в бік незнайомого автомобіля.

Жінка усміхнулася і поправила легкий шарфик, зав'язаний на шиї модним вузликом:

— Усім цікаво, хто ж ці нові мешканці.

Жінка повернула голову в бік пасажирського сидіння і її пряме попелясто-русяве волосся в стрижці каре, впало на щоку. Вона легким жестом заправила неслухняні пасма за вухо і подивилася на хлопця, котрий сидів поруч. Він виглядав років на вісімнадцять, одягнений в теплий світшот сірого кольору і спортивні штани. Симпатичний, зі світло-блакитними очима, світлим волоссям і чистою, трохи блідою шкірою.

— Шон? Ти з нами? — усміхнулася.

— Ні, мамо! Він до цих пір ще в старій квартирі на Плейнс-Гарден, — захихотіла миловидна дівчина років шістнадцяти, з двома світло-русявим хвостиками і ніжними веснянками на переніссі, котра сиділа на задньому сидінні. Її темно-карі очі з пустотливими іскорками, вивчали дорогу і розташовані на солідній відстані один від одного старі маєтки, котрі здіймалися по обидва боки від дороги.

— Не розумію, чому не можна було купити пристойну квартиру з хорошим ремонтом в центрі міста? Навіщо було брати якусь стару руїну на окраїні Бостона? Ти ж агент з нерухомості зі стажем. Ти не могла знайти щось трохи краще? — ігноруючи слова дівчини, запитав Шон.

— Ну чому ти так завівся? — насупилася жінка. — По-перше, цей будинок не стара руїна, а старовинний маєток. Відчуваєш різницю? Так, побудований в кінці дев'ятнадцятого століття, але він прекрасний у своєму віці. По-друге, я завжди мріяла про власний будинок в два поверхи, з білим дерев'яним парканчиком, гаражем на два автомобілі, заднім двором, де буде баскетбольний майданчик, велика крита гойдалка, галявина і пара-трійка дерев, щоб можна було відпочивати в тіні влітку. Аргайл-Хауз саме таке місце. Моя мрія! І я впевнена, коли ви побачите його — одразу назвете своєю домівкою. Ну ж бо, Шон. Хіба я не заслужила хоч краплю розуміння і твою підтримку? — жінка вигнула тонку брову.

— Заслужила. Просто це якось... Занадто поспішно, напевно, — Шон повернувся до вікна, обриваючи розмову.

Жінка зітхнула і повернулася до доньки:

— Ну, а ти що скажеш, Лілі?

— Ти не показала нам його, а я знаю, що він є в твоїх папках на лептопі, — протягнула Лілі.

— Вірно, але лиш тому, що фотографії, всі як одна, затьмарять його реальну красу і велич. До речі, ми вже під'їжджаємо, — вирівнявши спину, жінка зменшила швидкість і, нарешті, пригальмувала біля великого маєтку в винно-білих тонах, обшитого дерев'яними панелями, та з білосніжними віконними рамами.

— А ось і він — Аргайл-Хауз! — урочисто промовила жінка і, відкривши дверцята, вийшла з автомобілю.

Шон вийшов слідом і дійсно був вражений та захоплений побаченим.

Маєток виглядав приголомшливо, хоча й трохи похмуро через сизу вітряну погоду. Побудований в кращих традиціях вікторіанського стилю: непропорційної форми, з півовальним і квадратними еркерами в стінах та дахом, зібраним з квадратного центру й конусоподібних бічних частин.

Парадна частина будинку мала два входи по бокам. Один являв собою квадратні сходини з перилами та балюстрадою, пофарбовані у білий колір, що вели прямісінько на маленький ганок і відразу до вхідних дверей. По центру будинку було вибудовано щось на кшталт напівкруглої альтанки з власним куполоподібним оцинкованим дахом, вона мала три широкі вікна і дерев'яні білосніжні перила, які з'єднувалися з другим входом. Той виявився ще одними короткими сходинами до балкону, оперізуючого весь перший поверх східної стіни, він теж був прикрашений різноманітним дерев'яним декоруванням.

Лілі відразу ступила на першу сходинку і, розправивши руки, немов вказуючи на сходини в бік альтанки і в бік довгого балкону уздовж східної стіни, прокричала:

— Куди ж мені йти? Що оглянути першим?

Шон усміхнувся й продовжив вивчати другий поверх.

З парадного він складався з двох еркерів: квадратного і напівкруглого у вигляді вежі. У квадратному еркері виднілося одне вікно, у вежі — три, роблячи її майже скляною. Між еркерами розташовувалося ще одне вікно. Третій поверх був більш схожий на величезну мансарду-еркер з похилим дахом. Вінчало всю цю пишність конусне горище з трьома віконцями. Поруч з ним височів широкий димар з винного кольору цегли. У будинку явно був камін.

Аргайл-Хауз виявився найпрекраснішим і найрозкішнішим маєтком з усіх тих, продажем котрих займалася матір. Шон був у тому впевнений і Лілі, котра з широко відкритим від подиву ротом бігала по галявині, засипаній опалим листям, явно була повністю з ним згодна.

Якоїсь святкової і вишуканої атмосфери додавали й ошатні винно-червоний та білий кольори. Вони наче створювали враження затишку та домашнього тепла.

— Якщо він настільки шикарний всередині як і зовні, я ніколи не з'їду з нього, — заверещала Лілі.

Матір усміхнулася, проходячи по алеї, вкритій опалим листям.

Шон помітив пишні ялини, котрі росли уздовж бічних стін, три голих стовбура високих падубів з боку альтанки і один з боку вхідних дверей, а також невелике дерево з безліччю гілок під самою альтанкою. Влітку воно служило своєрідним щитом з вулиці. Може то була вишня або карликова яблуня, Шон дещо сумнівався у визначенні.