14. Кінець чи початок?

Після останніх подій Маркіза тимчасово оселилась в квартирі Юлі. Киця вперше побувала у ветеринара. Пригоди минулої ночі не завдали їй особливої шкоди, але Юля вирішила кілька днів за нею поспостерігати. Руда уже нудилась в чотирьох стінах – дуже хотілось до дому. Єдиною розрадою були візити Мохіто. Він стрибав на балкон і спокійно проходив до кімнати, де облаштували місце для гості.

- Мої вітання, Маркізо, як себе почуваєш?

- Привіт, прекрасно, але нудно, я хочу чим скоріше повернутись на свою автобазу.

- А мені подобається, що ти поряд, - почав свою розмову кіт, який мріяв, щоб киця залишилась жити тут.

- Мохітику, не починай знову мене вмовляти, я все одно піду до дому, - відмовила Маркіза, сірому мрійнику, а щоб перевести тему, звернула увагу кота на картину, яка стояла на комоді біля стіни, - подивись сюди, нашу знахідку сьогодні відтерли від бруду і пилу, нічого нового не бачиш?

- Святі метелики, але ж на руках у дівчини ти! – вигукнув здивовано Мохіто.

- Не я, а Вогнена. На картині написана дочка господаря того дому Адель зі своєю улюбленицею.

- Неймовірно, - не міг прийти до тями кіт, - а що з нею буде тепер?

- Я чула, що вона буде передана до музею. Юля з кимось про це розмовляла по телефону. Усі зможуть побачити дівчину, яка стала початком легенди.

- Добре, що усе так закінчилось, бо я дуже за тебе хвилювався, а може все таки залишишся тут?

- Мохіто! Не починай…