10. Загадкове зникнення

«Маркізо, Маркізо! Ти де, мала, що за жарти?» – озирався навколо кіт. Він обстежив всю верхівку руїн, кілька разів обійшов майже зруйновані сходи, але жодного сліду киці не знайшов. Мохіто не на жарт злякався за свою подругу, невже усі казки виявились правдою і тут відбуваються дійсно страшні речі? Ці питання бентежили кота дедалі більше. Кажани, так вони усе навколо знають.

- Яків, Марго! – покликав ночевидів Мохіто і став чекати поки вони відгукнуться на поклик.

- Що сталось? – ніби нізвідки обізвались до кота мешканці цього дому.

- Маркіза зникла, - відповів стурбовано кіт. – Я всього на кілька хвилин відволікся, а вона, як під землю провалилась.

- Це і не дивно, тут часом стаються дива, а в таку ніч й поготів. До того ж коти, як і ми – нетопирі, здатні бачити сутінкові таємниці. – Ще більше заінтригував сірого кота Яків.

- Досить цих казок, де її шукати? Що приховують ці розвалини? – Не здавався Мохіто.

- Заспокойся, друже, ми будемо шукати її в самих потаємних закутках, а ти піди подивись навколо дому, може щось знайдеш, - спробував втихомирити кота кажан.

- Так. Ти маєш рацію, піду до річки, може вона якось добралась туди, - вже спокійніше промовив котик.

     Він швидко вибіг на вулицю і одразу почув гамір, що лунав  від компанії студенів. «Юлька! А як же, треба бігти до неї!» - Мохіто згадав, що його дівчинка-подруга має бути серед тих молодих людей. Кіт величезними стрибками перетнув галявину, знайшов свою білявочку і почав біля неї крутитись, привертаючи увагу.

- Мохіто? Що ти тут робиш, бешкетнику? – здивувалась Юля. – Щось сталось? Ти хочеш мені щось сказати?

- Муррр, муррр! – котик голосно закликав дівчину іти з ним.

На дивну парочку звернули увагу друзі-студенти. Їм було дивно зустріти тут великого сірого кота, який явно був їй знайомим.

- Юля, це твоя тварина? – запитав хлопчина, якого звали Марк.

- Це мій друг, Мохіто. – Відповіла дівчина. – Напевно знов знайшов пригоди на свого сірого хвоста.

- Він тебе кудись кличе, - підказав Юлі юнак, - напевно треба іти до розвалин будинку.

- Я це зрозуміла, але навколо так темно. Навіть не уявляю, що робити, - розгубилась дівчина.

- Няв! – Жалісно нагадав про себе Мохіто.

- Знаю-знаю, мій хороший, зараз щось придумаємо, - Юля намагалась здогадатися, що трапилось, але з цим котом ніколи не можна знати напевне, куди приведе його невгамовний характер.  

- Ось, дивись, я увімкнув ліхтарика на телефоні, вмикай свій і підемо поглянемо, - запропонував Марк, - народ, хто ще з нами?

Бажаючих іти в моторошний дім більше не виявилось. Хлопець і дівчина рушили за сірим поводирем. До будинку дістались без пригод, але щось там роздивитись було дуже складно. До того ж телефони почали видавати сигнали про закінчення енергії в батареях. Пошукову операцію довелося звернути.

- Пробач, Мохіто, зараз я тобі більше нічим не зможу допомогти, - приголубила кота дівчинка, - а завтра, коли буде світло, обов’язково повернусь, домовились?

- Ти з ним так розмовляєш, ніби він щось розуміє, хоча мені здається, що таки розуміє, - дивувався побаченому Марк, - знаєш, Юля,  я завтра піду з тобою.

Кіт ще мить дивився на молодих людей, а потім ніби розчинився у темряві.

Мохіто щодуху мчав на автобазу. Він сподівався, що Маркіза просто вирішила над ним пожартувати, тихцем вибралась з розвалин і уже давно дома.

Та з початку вирішив спуститись до річки, може вона, як у легенді, опинилась там і потребує допомоги?

- Маркізо! Маркізо! – жодної відповіді, лише голосисте кумкання Гриціана. Кіт сподівався, що раптом його подруга вирішила послухати зеленого ближче. Тому помчав через густу траву.

- Гриціан! Грицику! Ти не бачив тут рудої кицьки! – вискочив в заростей кіт, очі якого палали як болотяні вогні.

- Квашмар! Це знову ти, розбійнику! – перелякався річковий співак.

- Друже, зараз не час втрачати свідомість, мені треба твоя допомога! Моя подруга зникла! Ми були на розвалинах, а потім вона ніби розтанула, - стривожено розповідав Мохіто, - ти її не бачив?

- Тут нікого не було, лише я, - розгублено прокумкав Грицик, - а я тобі ква-квазав, попереджав.

Сірий його уже не слухав, він розвернувся і помчав в бік міста.

            Якби швидко кіт не мчав, та літні ночі короткі і уже займався світанок, коли він дістався до дому рудої. Мохіто голосно кликав подругу, обнишпорив усі відомі йому закутки, та кицьки ніде не було.

            Тривожна ніч перейшла в неспокійний день і кіт не знав, що йому робити далі, аж раптом з гаража вистрибнув тхір.

- Що за ґвалт? Кінець світу настав чи що? – Безтурботно промовив Боніфацій.

- Де Маркіза? Ти її бачив цієї ночі? – накинувся на звіря знервований кіт.

- Я? Вона пішла вчора з тобою і потім більше не поверталась, - обережно відповів Боня, бо котяра не на жарт його налякав.