9. Казки оживають

Нарешті парочка залишилась на самоті. Мохіто непомітно провів Маркізу повз зграйку молодих людей, які уже прилаштувались спостерігати за затемненням місяця. Коти пробрались в стару будівлю і поволі почали досліджувати найпотаємніші закутки. Там мало що залишилось від колишньої краси, але котам на відміну від людей байдуже до інтер’єру. Вони попрямували по зруйнованим сходам на дах, аби там спостерігати за чорним місяцем.

- Маркізо, ти відчуваєш його наближення? – запитав Мохіто свою подругу.

- Звичайно, як і всі тварини. Ти ж бачив, що з малою ночовидою сталось? Це їй ще пощастило зустріти нас, а не когось іншого, - промовила киця.

- Тьфу, не нагадуй, як подумаю, що мені довелось нетопира в зубах носити, аж бридко стає. Аби тільки ніхто не дізнався про таку ганьбу, бо ж засміють, - насупився котяра.

- Та припини, ти вчинив, як справжній герой, - підбадьорила свого друга Маркіза і додала, - а що це за звуки? Чуєш?

Коли звірі прислухались, то почули голосисте жаб’яче кумкання, що розносилось у всі боки від ріки.

- О, то це ж виводить свої рулади місцева знаменитість Гриціан Надрічковий, до речі, мій гарний приятель, - промуркотів сіренький.

- Хто б сумнівався, що тобі тут майже усі знайомі, Мохітику, - відповіла йому Маркіза.

- Я і справді знаю багатьох, але ти, моя красуне, для мене залишилась загадкою, - вирішив спробувати дещо з’ясувати кіт.

- Що ти маєш на увазі? – здивувалась киця.

- Вибач, але я випадково трохи підслухав вашу розмову з тим тхором, як його? Бруня, Боря, Боня? І мене дуже здивувало, що ти йому розповіла свої таємниці, а я так і нічого не зміг у тебе вивідати за стільки часу нашого знайомства, - ображено мовив Мохіто.

- Ось ти про що. Просто раніше я не могла нікому про це говорити бо Маргарин велів не розповідати, а зараз передчуваю зміни, які наближаються, тому таємницю берегти уже не має потреби. Тому якщо тебе цікавить ця давня історія – слухай.

І Маркіза розповіла йому, що колись давно, ще у молоді роки ворон мав дуже близьку подругу кицьку Вогнену. Це була пра-пра-киця Маркізи, яка до речі жила саме у цьому будинку зі своєю подругою Адель та її батьками. Так це була саме та родина, з якою пов’язані усі моторошні легенди про таємничий маєток.

     Птах познайомився з рудою бестією в саду і з тих пір вони багато часу проводили разом, поки ніхто не бачить. Про їхні пригоди ходили легенди в світі тварин, але усе рано чи пізно закінчується. Воронячий вік набагато довший за життя котячих, хоча не це стало причиною їхньої розлуки. Тієї страшної ночі, коли сталась пожежа, ворон передчуваючи жахливі події надіслав частину свого війська у розвідку навколо дому, коли до нього надійшли тривожні звістки одразу полетів до своєї подруги. Було багато диму, але йому вдалось відшукати Вогнену, яка відмовилась іти з ним бо мала врятувати свою Адель, а натомість попросила Маргарина наглянути за її малюками, що недавно побачили цей світ. Ще вона пообіцяла, колись повернутись до свого друга і залишитись з ним назавжди. Більше він її не бачив.

      Ворон виконав свою обіцянку і наглядав за потомством Вогнени. Усі її нащадки, кожне покоління дізнавалось цю історію в свій час і потрапляло під опіку до Маргарина. Аж поки не народилась маленька копія його подруги Маркіза, яку ворон узяв на виховання.

      Почувши усю історію Мохіто не мав навіть що сказати. Усі казки, які він чув останніми днями про цей будинок в одну мить ожили.

      Саме в цей час місяць закрила велика тінь. Здалеку доносився гомін людських дітей, які спостерігали за затемненням з галявини перед розвалинами, ще голосніше кумкав Гриціан – всі насолоджувались величним видовищем.

      Через деякий час мовчанки Мохіто обізвався до Маркізи, але відповіддю йому була тиша. Кицька зникла.