8. Я жах, що летить на крилах ночі

Магії затемнення піддались не лише коти, а й інші звірі. Тому саме в той час, коли Мохіто завершив розповідати історію старого маєтку тварини почули дуже неприємний звук. Пронизливий писк майже паралізував котів, а потім прямо перед ними звалилась невідома істота.

- Шшшщо це таке? – прошипів Мохіто, закриваючи собою перелякану Маркізу.

Котяра прийняв войовничу позу. Вигнута дугою спина, настовбурчена шерсть і палаючі в темноті очі перетворили Мохіто на справжнього монстра.

Невідоме щось ледь прийшло до тями, як зустрілось з двома зеленими вогнями, котрі не обіцяли нічого хорошого. Важко сказати, хто більше злякався: коти чи писклявий нападник.

- Ууууууйдіть від мене, я вас боюсь, - пропищало мале чудовисько.

- Я тебе зараз ще не так налякаю, якщо ти не скажеш, чому на нас напало? – продовжував сердитись котяра.

- Зачекай, Мохіто, подивись – це якась малеча, воно нам не зашкодить, - заступилась за невідоме створіння Маркіза. Вона чомусь була певна, що ця тваринка безпечна для них.

Сірий придивився уважніше і здогадався, що це малий кажан їх атакував. Бідолаха впав на спину і ніяк не міг вибратись з цієї ситуації. Мохіто підійшов ближче щоб роздивитись малюка, який закрився крильцями від переляку.

- Може скажеш нам, чого це ти вирішило впасти нам на голову? – не дуже дружелюбно запитав кіт.

- Я не вирішила, просто заблукала і втратила усі орієнтири. Сьогодні місяць якийсь дивний, а я дуже чутлива до різних змін в природі, щоб ви знали ми делікатні створіння. До того ж я дуже стомилась, шукаючи дорогу до дому, тому і впала прямо перед вами, - пропищала летюча мишка.

- Як тебе звати, маленька? – підійшла ближче Маркіза.

- Я Марися, мої крильця дуже стомились і не можуть більше летіти, - пожалілась мала.

- А далеко твій дім? Ми можемо тобі чимось допомогти? – запитала киця, якій уже було зовсім не страшно. Їй було шкода малу приблуду, бо коли Маркіза була ще кошеням теж потрапляла у різні халепи і якби не допомога інших тварин то не знати, чим могли закінчитись її пригоди.

- Я не знаю, як туди потрапити, але в мене дуже гарний і затишний дім. Ми з сім’єю живемо в старих руїнах, де мало хто буває і тому нас ніхто там не тривожить, - засумувала Марися.

- Схоже я здогадуюсь, куди тобі треба, - все ще роздратовано промовив Мохіто.

- Так, ну звичайно, - підтримала його киця, - ми напевно ідемо туди ж.

- Це звичайно добре, але я більше не можу летіти, бо забилась, коли впала і до того ж дуже стомлена, - пропищала летюча мишка.

- Мохітику, давай допоможемо їй потрапити до дому, нам все одно іти в той бік, - Маркіза благально подивилась на кота.

- Як ти це собі уявляєш? – котяра відчував, що для нього ця місія вилізе боком, але киця на нього так дивилась, що він уже був майже на все згоден.

- Ну, давай ти її обережно візьмеш зубами, але дуже обережно і віднесеш до маєтку, - руденька кліпнула жовтими очима ніби придумала супер класну ідею.

- Шшшщо? Маркізочко, але я не хочу брати до свого рота цей нічних жах, - обурився Мохіто.

- Ой, не починай скиглити, уяви собі, як мама-киця переносить в зубах своїх кошенят з місця на місце, і не скаржиться. Ти теж зможеш, я в тебе вірю, - запевнила кота хитрунка.

- Так то своїх малят, а не це? – зиркнув в бік Марисі кіт.

- Перепрошую, але я усе чую, дуже не ввічливо говорити про когось і робити вигляд, що його тут не має,- образилась мишка.

- Мохіто, поглянь, яка вона маленька, вихована і чемна, а ти хочеш її тут покинути? В тебе серця не має!

Кіт уже зрозумів, що цю суперечку він програв і доведеться таки доставити малечу до дому. Але з якого боку підійти до цієї крилатої? Мохіто перевернув миша і обережно взяв її за м’якеньку шерсть зубами.

- Ой,ой,ой, які в нього великі зуби! - перелякано пищала Марися.

- Не бійся, він нічого тобі не зробить, - заспокоювала малу киця.

- Тьху, яка гидота, ну чому я маю це робити? – ображено виплюнув летючу мишу Мохіто.

- Бо ти добрий і благородний кіт, я тобою дуже пишаюсь – ти мій герой! – гордо промовила Маркіза.

- Ех, добре, але хай мовчить, бо від її писку в мене мозок закипає, - змирився з своєю долею Мохіто і продовжив рухатись з малою в зубах.

На щастя компанія подорожніх була майже поряд з старими руїнами і вони досить швидко дістались до місця призначення. Уже підходячи до маєтку коти відчули, що до них наближається щось страшне. Два дорослих кажана атакували Маркізу і Мохіто. Зрозуміло, що це батьки Марисі вирішили визволити бідолашну з зубів сірого монстра.

- Ууууууідпусти, її негайно! – накинулись летючі миші на кота.

- Тьху, та кому вона треба, - полегшено видихнув котяра, - ось так роби іншим добро.

- Темної ночі, шшшановні, - промуркотіла Маркіза, - ми нічого поганого не зробили вашій малій.