7. Чорний місяць кличе

- Мохітику, познайомся – це мій новий сусід Боніфацій, або просто Боня, - кицька спокійно представила тхора коту.

- Дуже приємно познайомитись, - спробував загладити неприємну ситуацію Боніфацій.

Мохіто обійшов навколо переляканої тварини. Його лаймові очі запалали зловісним вогнем.

- Дивних ти сусідів до себе пускаєш, Маркізо, - не відводячи очей від незнайомої тварини промовив котяра.

- Мохіто, припини – це звичайний тхір і нічого страшного не станеться, якщо він тут буде жити, місця на базі вистачить усім, - безтурботно промуркала киця, і щоб закрити цю тему запитала у кота, - так ми ідемо на прогулянку чи ти уже передумав?

Зазвичай Мохіто б не залишив цю справу просто так, але сьогодні був особливий день, який ось-ось перейде у вечір, а потім і ніч. Їм уже було час вирушати до закинутого маєтку.

- Звичайно, Маркізо, нам треба іти, інакше не встигнемо проскочити повз натовп галасливих підлітків, які обрали собі за оглядовий майданчик галявину біля маєтку. Через те і вирішив за тобою забігти, - галантно пропустив вперед себе руденьку.

- Зрозуміло, бо я уже збиралась до тебе на зустріч і тому здивувалась побачивши твою феєричну появу, - глузливо муркнула киця.

Тварини попрямували на вихід, а Боніфацій нічого не розуміючи повернувся до облаштування свого нового дому.

Від автобази до закинутого маєтку треба було іти знов в сторону річки, але тепер Мохіто знав коротшу дорогу і нею повів свою подругу на зустріч пригодам. Але кіт навіть не уявляв, що вони почнуться так швидко.

Сонце майже пішло спочивати, залишаючи за собою яскравий червоний слід, а місяць проявився на ще світлому небі ніби роздивляючись усе навколо. Споглядаючи зміну варти світил коти рухались зарослим пустирем.

- Мохіто, скажи будь ласка, чому ти вирішив мене запросити на затемнення та ще й у старий маєток? – вирішила розважитись розмовою киця.

- Мені здалось, що тобі подобається усе загадкове, а цей маєток з його таємними історіями ідеальне місце для зустрічі чорного місяця.

- Що за історії? Може розкажеш поки ми гуляємо цими чагарниками? – в передчутті дивовижних оповідок Маркіза затамувала подих. Вона уже була доросла киця, але дуже любила казки.

- Тоді слухай усе з самого початку, я розповім, що мені вдалось дізнатись за останні кілька днів.

І Мохіто зложивши деталі одного великого пазла розказав своїй подрузі дивовижну історію з таємничим зникненням, яка відбулась дуже давно.

            Колись, коли місто ще не було таким великим і не мало високих будинків, в старому маєтку жила одна чудова сім’я. Тато, мама та донечка, яка дуже любила тварин і завжди надавала їм прихисток у своєму домі. Батьки ніколи не відмовляли Адель (так звали дівчинку) тому вона допомагала усім, хто потребував її уваги.

Батьки теж були хорошими людьми і завжди радо зустрічали в себе гостей. Але не всі були такими ж, як вони. Тато Адель мав партнера, якому довіряв, як собі, та той з часом став дуже жадібним і задумав щось лихе. Він влаштовував різні неприємності господарю цього дому, але той не вірив, що його друг може так підступно вчинити.

Однієї осінньої ночі, коли в маєтку знов влаштували веселу вечірку, на якій гості співали, танцювали і веселились. Та не всі раділи на цьому святі – заздрісний партнер влаштував підпал. Будинок спалахнув, як свічка. Всі гості страшенно перелякались і почали тікати з палаючого дому. Господарі в цій метушні не побачили, куди зникла їх донечка, а коли почали її шукати то від будинку уже майже нічого не залишилось.

Їхньому горю не було меж, та за кілька годин дівчину знайшли рибалки біля річки. Вона плакала і не пам’ятала, як там опинилась. Бідолашні батьки були щасливі, що Адель врятувалась. Через декілька днів вся родина виїхала з міста, а потім і з країни. Більше про цю сім’ю нічого не чули.

- Яка сумна і загадкова історія, - промовила Маркіза.

- Кажуть, що в ту ніч, коли відбулись ці події, теж було затемнення місяця, - закінчив свою розповідь Мохіто.

Ніч набирала обертів: зірки ховались за хмарами, лише іноді підморгуючи нашим мандрівникам своїми жовтими очима. Час головного шоу ще не настав та уже був дуже близько і наближення чорного місяця ніби зачаровувало тварин.