3.Чи можуть бути у тварин таємниці?

А й справді, як гадаєте? Що може бути загадкового у житті звичайної кішки чи пса, чи, скажімо, папуги? Хто зна…

Десь такі думки гуляли в голівці нашої вогнеподібної красуні Маркізи. Слова ворона про якусь таємницю, яка пов’язана з кицькою, лунали в її свідомості його противним скрипучим голосом. Може це було через те, що вона дуже рідко чула каркання старого – вони спілкувались подумки. Маркізу ніколи не дивував такий зв’язок між нею і птахом. Крім того бесіди з Маргарином завжди подобались кішці, бо він знав багато дивовижних історій.

Їх перша зустріч відбулась, коли Маркіза була ще малим кошеням і ворон їй видавався просто величезним. Він довго її роздивлявся, а потім подумав, що мала така яскрава, як вогник. На що киця чмихнула і відповіла, що вона ніякий не вогник, а Маркіза. Ворон був дуже здивований і схвильований цією новиною.

З того часу вони так і розмовляли: його слова виникали в її голові, а вона якщо хотіла потеревенити розмовляла з ним, а якщо ні – відповідала в думках. З іншими істотами в киці так не виходило, та Маркіза і не переймалась цим. Часом ворон зникав на довгі дні, а потім повертався, приносячи на «хвості» своїй підопічній нові неймовірні історії.

Ось так спогади змінювали роздуми, думки ставали дедалі тривожнішими і змушували маленьке сердечко вибивати шалений ритм в передчутті чогось неймовірного. Бо ж правду кажуть, що тварини мають здатність відчувати майбутні події. Потім киця задрімала і снилась їй дивні речі: музика, гамір, сміх людей, навколо все наповнене відчуттям радості і веселощів. Чиясь рука ніжно гладила її шерсть, а подушки на яких розтягнулась розімліла киця були м’якими і приємними. Раптом через відкриті вікна прорвався сильний вітер, який скажено накинувся на фіранки, почав загортати скатертину на святковому столі і задувати свічки. Злий і колючий приніс із собою чорне вороняче військо, що уже за мить заполонило кімнату і просто оглушало своїм карканням.

Пробудження Маркізи було раптовим, серце калатало, але надокучливі звуки нікуди не зникли, птахи і на яву кружляли в небі створюючи чорний вихор. Біля киці приземлився Мирон.

- Маркізо, ми відлітаємо на кілька днів, чорний місяць нас кличе, - прокаркав ворон.

- Ти про що? Який місяць? Що тут відбувається? – киця кинула йому у слід, але її запитання залишилось без відповіді. І уже через кілька хвилин хмара з воронів, які напевно злетілись з усього міста, рушила у невідомого напрямку.

Це було останньою краплею:

- Та що ж це таке? Що за день сьогодні? – шипіла руда бестія, від якої ніби іскри сипались у різні боки.

- Яка краля і вже без охорони! Мої вітання, красуне! – збоку почувся хриплуватий голос.

- Хто тут? – наполохалась кішка.

- Спокійно, любонька, дозвольте представитись – Боніфацій!

- Хто? Ти що таке? – насторожено запитала Маркіза.

- Я Боня, тхір Боня, а ви? Хоча не відповідайте – ви прекрасна господиня цієї чудової місцини,- крутився навколо невідомий звір.

- І звідки така інформація? – здивувалась киця.

- Так я тут уже більше місяця живу. А що? Місця тут більш ніж достатньо, мишей ловити не переловити – не дім, а казка, - задоволено рохкав тхір.

- Дуже мені цікаво, чому я про це дізналась лише зараз? І як ти примудрився від усіх ховатись? – напосідала Маркіза на несподіваного сусіда.

- Бо я майстер з маскування. І, якщо чесно, не люблю я воронів, тому довелось чекати, поки вони полетять геть, щоб вам представитись і запитати дозволу на облаштування свого гнізда, - ввічливо закінчив свою промову Боніфацій.

Це вже ні в які ворота не лізе! Сьогодні день суцільних таємниць! – ошелешено промовила Маркіза і передчуття чогось невідворотного підкралось ще ближче.