Останній лист

Під вечір небо затягнуло хмарами. Старий вхід до підземної крипти був прихований за книгарнею — так сказала Анжеліка. Олівія вставила важкий ключ у іржавий замок. Скрегіт. Двері відчинилися.

Всередині — велична зала, викладена чорним каменем. Вітражі без скла. Стеля з символом ока. І — він.

Едгар Лоґан чекав на неї в центрі, спокійний, як завжди, руки складені за спиною.

— Я знав, що ти прийдеш, — сказав він. — Це твоє призначення. Кров Аріадни — в тобі. Але ти маєш зробити останній крок. Для Ордена.

Олівія зупинилась. У руці — лист. Останній, який вона знайшла серед речей дідуся. Розпечатаний, тремтячими руками прочитаний учора:

“Якщо читаєш це — вони вже знають, хто ти. І хтось із тих, хто допомагає тобі, — не той, за кого себе видає. Але пам’ятай: ми не народжені бути сліпими. Ми — світло, навіть якщо йдемо крізь тіні. Вибір — твій.”

– Дідусь

— Ти збрехав мені, — сказала вона. — Усе це було лише пасткою. Орден ніколи не хотів зберегти правду. Ви — ті, хто її ховає.

Обличчя Лоґана сіпнулося.

— Ми… ми зберігаємо рівновагу.

— Ви зберігаєте контроль, — відповіла Олівія й дістала маленький аркуш. На ньому — імена, дати, місця. Усі злочини Ордена, всі зниклі. Докази, які дідусь зібрав і які вона передала журналістам того ж ранку.

— Я вже зробила свій вибір.

Лоґан наблизився, очі горіли гнівом.

— Це знищить усе, що ми будували.

— То нехай.

Вона кинула лист на підлогу. Полум’я спалахнуло зсередини символу на підлозі. Усе затремтіло.

— В ім’я тих, кого ви змусили мовчати, — прошепотіла вона.

Склеп почав рушитись.

Вона вибігла, коли дах обвалився за нею. Каміння впало. Тиша настала.

Епілог: Спокій у словах

Через місяць у пресу просочилась серія анонімних публікацій. Скандал. Дослідження. Правда.

У маленькому архівному музеї на Коперника відкрилась нова виставка: «Невидима історія. Діячі в тіні.»

І серед експонатів — стара шпилька у формі ірису… і лист, в рамці.

А за склом — підпис:

“Останній голос Аріадни. Через Олівію.”