Орден Сліпого Ока

Олівія сиділа в кімнаті гуртожитку, ледь освітленій настільною лампою. На столі перед нею лежав другий лист, знайдений у підземеллі. Вона перечитувала його втретє. Фраза «не всім спадкоємцям судилося вижити» вкарбувалась у свідомість, мов попередження.

Вона відкрила ноутбук і почала шукати. Після кількох годин марного гортання форумів і старих архівних баз даних, її увагу привернула одна згадка в старому дисертаційному дослідженні її дідуся. Він писав про Орден Сліпого Ока — загадкову групу вчених, що діяла у Львові в XIX–XX століттях, про яку майже не залишилось письмових свідчень.

“…Орден діяв як тінь під офіційними структурами. Їхня мета — зберегти знання, які не повинні були потрапити до рук неспроможних. Доступ мали лише обрані. Ті, хто не проходив ‘перевірку’, — зникали…”

У листі був прикріплений символ — чорне око з розтрісканою райдужкою, обведене пелюстками, схожими на ірис. Те саме, що було на шпильці її дідуся.

Вона згадала слова з першого листа: «Роза приховує те, що залишилось».

Можливо, Орден досі існує. І, схоже, вони вважають її наступницею. Не тому, що вона хоче — а тому, що вона вже втягнута.

В цей момент вікно ледь чутно скрипнуло. Вона різко повернулася — хтось тільки що зник за поворотом вулиці.

Олівія метнулася до підвіконня. Ніхто.

Але на рамі хтось залишив знак. Той самий символ ока — виведений крейдою. А під ним — ще один листок паперу.

“Маєш три дні. Після — буде темрява. Орден не пробачає зради.”