Папка з минулого

Олівія Крамер сиділа на підлозі в дідусевій квартирі, яку родина нарешті зважилася розібрати після п’ятнадцяти років запустіння. Старий будинок на Коперника, з облупленими стінами й скрипучими сходами, здавався живим — кожен крок луною розносився порожніми кімнатами.

Вона знала, що дідусь був архівістом, викладав у Львівському університеті історію Центральної Європи. Його зникнення тоді, у 2010‑му, вразило всіх: ні тіла, ні слідів. Просто одного ранку він не прийшов на роботу. Поліція розвела руками. її погляд зупинився на старій шухляді письмового столу. Замок заіржавів, але піддався натискові викрутки. Всередині — пожовкла папка, перев’язана темно-зеленою стрічкою. На обкладинці вицвілими літерами: “Особисте. Не відкривати без причини.” 
Олівія відчула, як по спині пробіг холодок. Вона розв’язала стрічку. Всередині — кілька пожовклих документів, стара фотографія й лист, написаний вручну чорнилом на товстому папері. Внизу — ініціали, чіткі й впевнені:

“Він знав надто багато. Шукай на стіні під час заходу сонця. Роза приховує те, що залишилося. – A.”

Фотографія була зроблена у дворі університету. На задньому плані — старий фонтан і стіна з мозаїкою. А на передньому плані — її дідусь, молодий, з якоюсь тривогою в очах. У нього на піджаку — крихітна шпилька у вигляді ірису.

Олівія зітхнула. Вона знала ці місця. Але раніше не помічала нічого дивного.

Вперше за довгі роки вона відчула: дідусь залишив слід. І, можливо, він досі чекає, щоб хтось знайшов те, що він намагався зберегти.