Пиріжки були напрочуд смачними, наче тільки з печі. З'ївши смаколики, Олена почала роздивлятися шмат газети. Вона не була схожа ні на одну з бачених нею раніше - "Новини Закарпаття" і дата стояла свіжа. Найбільше Олену привабила стаття: "Легендарний будинок шукає нових господарів" і фотографія дерев'яної хатини на пів сторінки. Далі розповідалося, кому належав будинок, хто були ці люди і чим вони займалися.
Олена згадала, що в дитинстві читала цікавезну книжку "Казки Чудернацької пташки". Був схожий екземпляр і у її бібліотеці. Старенький - 1975 року, видання 2-ге, доповнене.
Нижче в статті був припис, що будинок стоїть порожнім і належатиме тому, хто його відчинить. Жирним шрифтом автор зазначив адресу.
Олена показала замітку чоловікові. Той прочитав і скептично зауважив:
- Це якийсь розіграж, щоб привабити туристів!
І знову поринув у свої безрадісні думки.
- Петре, любчику, - звернулася до чоловіка Олена, - Давай спробуємо, якщо не вийде, то десь в тому селі перебудемо трохи, а потім поїдемо за кордон!
В розмову втрутилися діти, вони теж з-за батьківських спин прочитали статтю.
- Мамо, тато, поїхали, поїхали! Будиночок, мов з казки!
Проти такого натиску Петро не встояв і піддався на умовляння сім'ї. Він і сам в молодості був відчайдухом, полюбляв подорожувати по забутих місцях.