Одного погожого ранку казкарів не стало. Вони спокійно заснули і пішли з життя у свої вигадані світи.
Мешканці похоронили діда з бабою на місцевому цвинтарі і посадили біля могилок молоду грушку. Колись вона виросте і буде схожа на ту іншу, під якою гойдалися старенькі і розповідали дітлахам свої казки.
Стару хатинку зачинили, залишивши всі речі казкарів на своїх місцях.
Ніхто не помітив Чудернацької пташки, яка самотньо виглядала у вікно.
Пройшло багато років з того часу. Село змінювалося, то притихало в своєму розвитку, то занепадало, а ось і знову розквітло. Краса гір, цілюща вода та свіже повітря вабили туристів та відпочивальників.
Підприємливі селяни побудували будиночки для відпочинку та кав'ярні. З'явилися магазинчики і невеликі їдальні. Запрацював дитячий садочок та початкова школа. А про будиночок казкарів забули, наче його і не було в селі. Кого не спитай, не знають про такий!