На околиці мальовничого закарпатського села стояв дуже старий дерев'яний будинок. Його стіни поросли мохом, дах вкрився густою травою, а вікна дещо втратили свою прозорість від віку. Навколо будинку росли старі груші та яблуні. Вони обіймали його своїми гілками, неначе хотіли захистити від часу.
У цьому будинку жили дідусь з бабусею, які дуже любили казки. В теплу погоду щовечора вони у вишитому вбрані сиділи на гойдалці під грушею і розповідали сільським дітлахам чудові історії про далекі країни та пригоди різних героїв. Бабуся завжди пригощала малечу печивом і ароматним компотом з лісових ягід.
А коли було холодно, то всі збиралися в старій хатинці. І там, в теплі та затишку за чаєм з пирогами, народжувалися нові дідусеві оповідки.
Згодом дітлахи повиростали, переїхали жити в міста, чи взагалі подалися в інші країни і все менше і менше ставало слухачів у діда та баби.
Були такі вечори, коли вони самі сиділи на гойдалці і, крім вітру та лісу, не було кому вже слухати чарівні казки.