Розділ 18. Ревізія провізії

Мені дуже складно сформулювати власні побоювання. Хіба вони не розуміють, що своїми руками, подаючи богам такі заряджені магією ємності, вони ж самі її і втрачають. Зате зрозуміло, чому тутешня магія видалася мені дещо обмеженою. Вона просто не розвивається. Скільки б це не тривало, а нові боги не можуть не з'явитися.

— За ці дари люди отримують від богів благословення, допомогу чи відповіді на молитви.

— І що, вони відповідають?

— Звичайно.

І все ж таки я вирішив уточнити.

— Тобто якщо ви зараз всі помолитеся і попросите, щоб ваші конкуренти померли, вони виконають це бажання?

— Це так не працює.

— А як тоді?

— Звідки я знаю, я ж нікому з них не поклоняюся.

— Але ти сказав, що відносиш це до храму.

— Та у будь-який храм, мені все одно. Справа в тому, що будь-яке служіння богам вимагає підпорядкування всім догмам релігії. Ти думаєш, чому служителька богині Імори подорожує разом із жерцем Ірива? Чому прихильник бога Вона досі не вбив Чорганши чи навпаки? Вони всі йдуть шляхом, яким їм вказали боги. І доки вони не виконають свого призначення, не покинуть ці землі. Ні Елріка, ні Сайк, як би не хотіли, не можуть заборонити Чорганши підносити такі підношення до Ірива, тому що їхніх храмів тут немає, а закопувати ємності в землю, значить плодити нових монстрів.

— А ти з ними? — обережно спитав я. Поки він говорив, у мене в голові прокрутилося безліч варіантів, але одна істина мені була зрозуміла з самого початку. Я тут невипадково.

— Ні, я з ними випадково. Мені просто треба було у Глорп. А наодинці я б не подолав цей шлях.

— Можна було оминути. Переплисти. Перелетіти, зрештою.

— Досить, мене відволікати, — Генсін кинув мені худі. — Ну, давай, викладай. Все, що маєш.

— Попереджаю, у мене є живі істоти, — спробував я згадати, скільки їх насправді, — дві, здається.

— Здається, що живі?

— Здається, що лише два. Можливо, помиляюсь і їх більше.

— Значить, настав час перевірити.

— Ех, ніколи не любив інвентаризацію.

— Що?

— Перевірка майна, шмон, огляд. Ух ти, можу використати різне позначення слів.

— Вітаю, — саркастично промовив Генсін, схрестивши руки на грудях, зовсім не розуміючи, чим викликана така радість. — Можеш приступати.

Для зручності, я повісив одяг на гачку біля столу. Першими витягнув той самий фрукт і гриб, що Генсін уже бачив. Потім плоди схожі на яблука, павучі яйця, свіжу відрізану лапку та акуратною гіркою склав ягоди. Останнім предметом виявилася жердина з місцевого дерева. Нею я розділив стіл навпіл. Кинджал Сайка хотів застромити в стільницю, але передумав, не знаючи, як відреагує на це господар. І просто поклав поруч, позначаючи, що це все місцеве.

— Не чекай нічого незвичайного, — попередив я і поклав поруч другу жердину, з абсолютно чорного дерева. Використовував його замість вудки, поки гачок не загубився. Поступово виклав решту. У результаті вийшло чотири невеликі купки: те, що можна назвати їжею, зброєю, допоміжними предметами та інгредієнтами, частину з яких можна було віднести до двох попередніх пунктів. В живу істоту Генсін не повірив, доки я її не пред'явив. Яскравий птах виглядав бадьорим, незважаючи на цілих три місяці ізоляції, без їжі та сонячного світла. Згадав, що моєю метою було спочатку перевірити правдивість твердження, що в просторових кишенях можна переміщати людей, без шкоди для них, а потім просто забув про нього.

Одного предмета я не дорахувався, а саме рятівного порталу на випадок небезпеки (а ось переговірник залишився, хоча навіщо він мені тут потрібний?). Замість нього дістав зовсім не властивий мені предмет.

— Книга? Звідки в мене книжка? Та ще й релігійна, судячи з контексту. От халепа, — відкривши на випадковій сторінці, виявив чорнильні ілюстрації, більше схожі на тортури, але зміст запевняв, що це частина ритуалу посвяти і єдиний спосіб отримати силу.

— «Догмати Іринізму» — прочитав Генсін. — Звідки у тебе священнописання послідовників бога Ірива? Ти що один із них?

— Я? Та я сюди тільки нещодавно потрапив. І взагалі, нікому сторонньому не під силу залізти в...

Тут я згадав, що все-таки була одна Істота, яка могла залізти в чужу просторову кишеню. Мабуть, Дух Джерела й підкинув ці догмати, прибравши зі спорядження всі евакуаційні портали. Мене пробрав недоречний сміх.

— От, сволота.

— Хто?

— Довго розповідати. Загалом він мій основний наймач. Точніше, був ним донедавна, той ще «жартівник». Від його жартів навіть трава в’яне. Але судячи з книженції, він чудово знайомий із цим вашим Іривом. Мабуть потрібно показати її Чорганши, можливо, це якась втрачена реліквія.

— Сумніваюсь, подібні книги висять на кожній дошці оголошень, у графі розшукуються за винагороду.

— Справді? То з неї можна гроші зрубати? Корисна штука. Умовив, показувати не будемо.

— Це все?

— Все. По-перше, мені ні до чого брехати, а по-друге, ти чудово відчуваєш, що я не брешу. Адже так?