Розділ 15. Власне — «полювання»

Кіт

Судячи зі здивованих облич, які супроводжували наш поспішний відхід, на полювання Генсін або не ходив взагалі, або досі не зголошувався добровольцем. І взагалі, на кого тут можна полювати, хіба що на павуків. І я якось не помічав присутності травоїдних тварин, як і їхніх слідів. Зате всяких ягід та фруктів, хоч греблю гати. Поки ми йшли, я раз у раз зривав їх під несхвальним поглядом господаря. Мені було на руку, що ми віддалилися від табору, хотілося перевірити, наскільки сильний вплив у нас один на одного. Тож це була усвідомлена провокація з мого боку. Я вже помітив, що вони досить дивно реагували на місцеву їжу. Втім, припускаю, що не всі можуть ігнорувати, коли хтось поруч їсть личинки.

— Я так розумію, полювання це всього лише привід?

— Одне іншому не заважає.

Ага, значить, вони таки тут на когось полюють.

— Навіщо ти це робиш? — Генсін зупинився і подивився на мене.

— У сенсі, навіщо? — я саме засовував у звичайну кишеню тверді, жовті плоди, з наміром якось непомітно перемістити їх у «просторову». А то не варто займатися подібним при сторонніх, з огляду на те, що худі не татуювання, її легко зняти з тіла. І взагалі дивно, що вони досі цього не помітили. Хоча Чога цілком міг, з ним треба бути насторожі.

— Збираєш всяку гидоту, викинь.

Рука завмерла так і не донісши здобич до місця зберігання.

— Все викинь і більше не підбирай.

Довелося підкоритися, хоча я відчував, що можу чинити опір. Ось і настав час перевірити межі опірності.

— Чому це гидота? Нормальні плоди.

— Нехай, досить про плоди, я не про це хотів поговорити. Хоча й про це також, але не зараз. Чого ти хочеш досягти? Я не розумію. Я не можу бути твоїм рабом!

А, так у нього стався когнітивний дисонанс. Спотворення власного світоустрою. Або не власного, а нав'язаного суспільством. Наприклад, те, що слуги не пручаються хазяйському свавіллю.

— То давай це з'ясуємо. Прямо зараз.

— Мовчи! — одразу пролунав наказ. Коротко та ємно. Саме те, щоб позбавити супротивника можливості самому віддавати накази. Але я не збирався нічого наказувати, просто прислухався до почуттів, шукаючи знайомі нотки. Їх не було, отже принцип дії відрізнявся. Все ж таки в спокійній обстановці розбиратися з цим значно легше. Те, що дія наказу слабшає з часом, я помітив і раніше, але ще не впевнений, що на всіх воно діє однаково. Так як і можливі відмінності у самих наказах. Одні можна виконувати вільно, а інші безперечно будуть не до душі.

А що якщо пустити власний наказ по каналу, що нас поєднує?

— «На коліна» — подумки спрямував команду і зосередився на його візуалізації, спостерігаючи, як вираз переваги мага змінюється на розгубленість та подив. Він буквально впав на одне коліно, весь у напрузі від опору. Відчуття такі, ніби ми штовхаємо камінь один до одного, з'ясовуючи, хто сильніший.

— Припини.

 Що припинити? Я ж і так мовчу і навіть не рухаюся. І будь-хто, хто нас побачить, зробить припущення, що у мага просто в коліні закололо. Просто? То не факт. Я хочу, щоб він розслабився і невимушено відклав палицю вбік, але не можу уявити, як виглядатиме подібний наказ, лише його кінцевий результат. Можливо, варто враховувати його теперішній стан. Він надто напружений і навряд чи в такому випадку випустить із рук єдиний засіб захисту. А якщо так:

— «Небезпека! Позаду!». — Уявити морду облізлого кошака не склало труднощів. Такий будь-кого спровокує на атаку. Генсін різко розвернувся і плюнув у той бік згустком сірчаної рідини. Частина дерева оплавилася і затріщала, а сам плювок пролетів далі. Над прицілом ще треба попрацювати.

Зате круто, я можу керувати магією через нього.

Звісно, ​​ніякого ворога там не було. Втім, ліс залишається лісом, тож у когось він точно потрапив. А ось у самого мага все ще була перевага, він поки що й сам здатний віддавати накази. А якщо він захоче, щоб я помер? Провокувати не хотілося, тож довелося закруглюватися. Вважатиму пройдену перевірку вдалою.

Головне тепер пильності не втрачати. Я зрозумів, що цілком можу чинити опір і обходити наказ, але не без зусиль. А ще після цього дуже підвищувалося бажання чогось з'їсти. З кожною секундою все, що я бачив, ставало дуже привабливим для споживання. Навіть сам маг. У мене аж холодні мурашки тілом пробігли. Треба терміново на щось відволіктися.

Десь у тих же кущах я зміг роздивитися гніздо павутиння. Саме те, що потрібне.

— Ого! Дивись, там павукові яйця є. На ікринки схожі. Цікаво, які вони на смак?

— Що?

Ха, до мене повернулася здатність говорити. У тому сенсі, що дія магії вичерпалася. Отже, треба оновлювати наказ кожні п'ять-десять хвилин? Отож це не практично і витратно. Хіба, що тут процвітає махрова система залякування, з деяким ступенем покірності. Або ж хтось спеціально залишив лазівку для сильних духом людей. Адже хтось те зілля придумав, а значить точно знав про недоробку. У мене ще безліч варіантів знайдеться. Адже магія не прощає помилок, отже, це не помилка, а навмисно залишена лазівка.

Наскільки я встиг помітити, досі їхня магія була обмежена невеликою відстанню, десь у межах видимості того, хто її використовує. Не дуже вражає, якщо чесно. А може, це лише означає, що усього потенціалу я ще не бачив.