Розділ 1. Шукач. Свобода

Перед очима заблищало тьмяне розсіяне світло. Мене огортала тиша. Це воно і є потойбіччя? Стривайте, стеля надто вже знайома, як і поколювання по всьому тілу.

Усвідомлення безпорадності перед тим, що відбулося, притиснуло не гірше преса. Як так? Адже завдання виконане. Мене обіцяли відпустити. Не повинно було залишитися жодних прив’язаностей, я все зробив задля того, аби їх обірвати, щоб ніхто не шкодував і не чекав на мене. Невже не допомогло? Такого просто не могло бути, адже усе було чітко прораховано...

Може, це випадковість? Тоді до якого тіла я потрапив? Кров ударила в голову, змусивши тіло мимоволі поворухнутися.

Увімкнулась автоматика. Рідина у «ванні» почала зменшуватися. Це точно воно, те саме місце. Лабораторія кіборга. Не хочу називати його ім’я, аби остаточно порвати з минулим. Нехай що він там собі не думав, я йому не друг і ніколи не вважав нас друзями, лише робота та зобов’язання один перед одним.

Я вже звично витяг з рота дихальну трубку-загубник, стиснув його в руці і тріснув об бортик, зрозумівши, що потрапив в Рудого. У тіло, створене спеціально для одноразового завдання. Хто ж знав, що в мене з ним встигне утворитися зв'язок. І чому його не знищили заздалегідь? Хоча, кіборг практичний, він не звик розкидатися ресурсами, напевно збирався кудись прилаштувати, для тих самих експериментів, наприклад. І що тепер робити? Вони можуть здогадатися, що сталося? Навіть якщо ні, то повернуться і знайдуть мене тут. Питання, чи хочу я їх бачити, після всього, що сталося? Ні, не так, чи зможу дивитися їм у вічі, після всього? Я їх до кінця використовував «утемну», не розкриваючи ні кінцевої мети, ні її можливих наслідків. Ці двоє, Кіборг і некрофаг, розумні, певне, що зможуть здогадатися.

Наді мною завис дрібний робот, невдоволено блимаючи діодами.

— Все, все, зараз, — голос прозвучав слабо, з хрипотою.

Я вибрався з басейну і скривився від неприємного відчуття. Підлога виявилася страшенно холодною. Ось такі вони, буденні властивості володіння звичайним людським тілом. Відвик я від такої дрібниці, а то ще буде. З жалем подивився на сусідню пусту ванну. Ще нещодавно у ній лежало моє основне тіло. Наступна теж була порожня, отже, все пройшло за планом і правосуддя отримало свого злочинця. Втім, його теж шкода, гарне вийшло прикриття. Працювати на дві сторони все-таки було цікавим та захоплюючим.

Раптовий спогад

Там, за границею магічної пастки видно двох юнаків, тих, кого в звичайному житті можна було назвати друзями, кіборга та мага крові. Але умови завдання диктували свої правила. Ніяких прив’язаностей.

Єдине, що можна зробити — попрощатися без слів. Слова болючі, застряють в горлі. А перед обличчям власна рука, яка розсипається на попіл.

Кінець спогаду

Так, стоп, досить поринати у спогади. Потрібно думати, що робити зараз. Від однієї думки, що доведеться якось виправдовуватися, пробирало до живих печінок. Однозначно, треба звідси забиратися. А сумління мене наздожене вже у безпечному місці. Ось тільки куди тікати? Цей світ повністю належить кіборгу, сховатися від нього ніде не вийде, та й не зможу, якщо чесно. Без провізії та елементарного спорядження. Ножа, й того вже немає.

За звичкою принюхався, але крім запаху стерильності нічого не відчув. Доведеться якось змиритися з цими недоліками. Як із новою координацією та іншим ростом.

Оглянувши приміщення швидким поглядом, згадав, що в тій шафі завжди лежали необхідні речі для перевдягання. Побоюючись найгіршого, відкрив. Спочатку зрадів, що все залишилося на місці, потім зрозумів, що нічого з цього мені не підійде, крім сірої, навіть не забарвленої сорочки та штанів на еластичній стрічці, найпростішого крою. Ми ж не планували використовувати Рудого далі, а одноразовій ляльці якісне вбрання без потреби. Втім, ось цю білу худі на блискавці з просторовою кишенею, яка належала Котові, теж візьму, пов'яжу на поясі, хто там розбиратиметься, підходить вона мені чи ні. І всі інші кишені теж випорожню. Мені зараз потрібніше. На певний час точно вистачить. Вірніше на один раз, а потім доведеться зайнятися полюванням.

Браслет перекладач заздалегідь прикріпив до зап'ястя. Ну, все, готовий до походу.

На місцеву кухню вирішив не йти, часу залишилося обмаль, адже кіборг не з тих, хто бачить мету і при цьому повільно піднімається на ескалаторі. Він посилає поперед себе машини.

На виході з підземного міста вийшла затримка, мене не пропускали на поверхню, доки я не здогадався, що треба вдягнути респіратор. Не те щоб я забув, що в цьому світі без захисту людям ходити небезпечно, просто раніше не було такої необхідності: минуле тіло цього не потребувало взагалі, а другому не було необхідності виходити. Вибрав синій респіратор з червоними візерунками, то ще й з ріжками, якщо раптом зустріну дику людину, схожість з демоном, як мінімум його налякає. Я ж зараз абсолютно беззбройний. Кіборг навіть кухонні ножі тримав під замком і видавав лише довіреним особам. Тому що роботам ножі взагалі не потрібні, а люди не потрібні на кухні, тим більше.

В респіраторі дихалося важче, ще й запах гуми та специфічної добавки у фільтрі перебивали все інше.

Що ж, це вперше за два з гаком роки, вирішив спробувати скористатися стаціонарним порталом саме у цьому світі. Хоч, він і перебував у покинутому місті, але гадаю, має ще функціонувати. Адже люди нещодавно переселилися, а раніше активно відвідували храм і молилися про порятунок. Переходи в інші світи у храмах найстабільніші і тримаються довше за інших, а ще їх можна підживлювати і навіть відновлювати. У мене точно все вийде.