Розділ 6. Кам'яні пута

І раптом відчув, як по держално розповзлася магічна енергія, а волосся неначе наелектризувалося.

Чорний маг скривив губи в тонкій усмішці і під ним утворилася бірюзова надскладна сніжинка. Він що зовсім з глузду з’їхав?

Пролунав розряд, вгору зметнулися десятки блискавок, але я знову встиг відскочити, дивом розминувшись із бірюзовою «змійкою». У ніздрі вдарив різкий запах озону. І холоду. Не встиг торкнутися підлоги, а вона зустріла мене крижаним частоколом.

Довелося перекрутитися в повітрі мов кішка, і приземлитися в тисняві між бурульками, ледь не розпоровши живіт та голову. Одна з них прямо на очах збільшилася. Затиснутий, як в обіймах крижаної королеви.

Не страшно, за дві хвилини можна звільнитися, не побоюючись охолодження, але, схоже, мені їх не дадуть.

— До чого ж він спритний.

Чорний став поруч з Блідим, обтрушуючись, ніби нічого й не сталося. Сильний, адже я впевнений, що як мінімум одна блискавка по ньому все ж потрапила.

— Нічого. Від наступного удару не втече. Готовий?

— Так. А ти? Виглядаєш не дуже.

— Вистачить. Ще маю сили на дві атаки. Яку неприємну пастку влаштував твій Ірив. Висмоктав усі сили, як п’явка.

Я сфокусував погляд на кінчику гострої бурульки прямо перед своїм обличчям. А боги, виявляється, люблять жартувати. Що ж, раз моя кров впливає на храм, буду грати за вашими правилами.

— Могло бути й гірше, — промовив Чорний з нотками фаталізму.

— Замовкни. Не тобі зараз…

На підлогу та на лід закапала кров одразу з кількох порізів, аби напевне. Маги на кілька секунд завмерли, здивовані нелогічністю моїх дій. Я ж отримав підтвердження свого здогаду, саме моя кров змушує трястися храм.

Зі стін зникла ілюзія. У заглибленнях стояли менші копії центральної статуї — теж напівсидячи, з розпростертими руками й тією самою глузливою посмішкою. Лише вдвічі вищі за людину, але точно не менш небезпечні. Маги дуже вчасно обернулися на шум, тому й побачили, як з грудей, з черева двох статуй, вилізли довгі гнучкі кам'яні руки — довгі та гнучкі, і потягнулися до тіл, які лежали непритомними.

Блідий відразу зреагував і відсік мечем тих, що тяглися до жінки.

— Що це? — істеричним голосом запитала Блазень, встаючи поруч із ним, аби бачити небезпеку.

— Не знаю, — нервово відповів Чорний.

— А хто знає? Це твій бог!

— Вигадайте щось! — майже закричала дівчина. — Інакше помремо!

— У мене сили лише на один удар.

— І в мене.

Тим часом кам'яні руки схопили Синього мага. Від дотику до його голови він опритомнів, але вже нічого не зміг зробити. Його потягло і наполовину занурило в статую, як у розтоплений віск. Тієї ж миті камінь застиг, полонивши Синього всередині, мов комаху в бурштині — тільки голова залишилась зовні. Його очі панічно розширилися, він спробував закричати, але кам’яна долоня вже закрила йому рота.

Блідий зірвався:

— Чорганши! Вибий двері! — пролунав наказ.

Слова Блідого наче вивели Чорного зі ступору.

Він побілів, як і товариш, але все ж підняв ціпок і направив у бік виходу. З його палиці зірвався такий заряд, що, судячи з гуркоту позаду, справді утворилася дірка. Ось тільки скористатися нею ніхто не встиг. Знесилено впалого на коліна мага, тут же схопили руки і потягли до бічної статуї. На Блідого накинулися одразу з десяток рук і потягли в різні боки, ніби маючи намір розірвати. Він закричав, але зброю не вронив, направив ціпок в основну статую і промахнувся, залишивши скуту льодом стіну. Одночасно з ним Блазень, намагаючись йому допомогти, відітнула яскравим червоним хлистом кам’яні руки з одного боку, через що його й повело в інший бік. І теж впала без сил.

Бій скінчився. Нарешті запанувала тиша, як і має бути в пристойному храмі. 

Чути тільки, як по підлозі тягнулися тіла останніх бійців, та здавлене мукання. Вони були у свідомості. Я це виразно бачив.

Частина кам'яних рук потяглася й до мене. Десь всередині почала підійматись паніка, але я загнав її у глибини свідомості. Не зараз. Я не маю права їй піддаватись, адже маги живі, отже мені теж нічого не загрожує. То ж сам подався їм назустріч, простягаючи долоню. Все одно тікати нікуди, а вибиратись якось треба.  Мені як-ніяк потрібна рука допомоги. Тим більше, що виходом маги мене забезпечили.

І не моя провина, що вони ним не скористалися, щоб спробував втекти поодинці.

Від мого дотику камінь розсипався, ніби з нього витягли магію. Зрештою сталося те саме. Вони до мене торкалися і розсипалися, залишаючи по собі дрібну кам'яну крихту. Страх остаточно розчинився в цікавості, що затопила свідомість. Я їм не підходжу. Може тому що не володію магією і з мене нема що брати чи тому, що я тут чужинець.

Довелося вибиратися з пастки самостійно, отримавши ще кілька подряпин, а потім зайнятися самолікуванням. Промити рани було нічим, тому вирішив використати лід, який уже почав підтаювати. Бинти з тканини у мене завжди були із собою, не нові, але дбайливо випрані. З моїм способом життя гігієна зайвою не буває. Неквапом перев'язав долоню, потім ногу, на голову бинтів не вистачило, тому просто приклав шматок льоду до скроні.