Розділ 5. Сутичка у храмі

Шукачі пригод полегшено зітхнули, коли храм звільнив їх з пастки. У призовному колі виявилася лише одна демонічна істота. Здавалося, що з нею можна впоратися. Тим більше, що вона знаходилася  у надійному бар’єрі.

Елріка використала заклинання «Виявлення невидимого», а потім кроверси малого визначника сили. Дрібні частинки різних сил, щоб визначати їх в дітей. Ось тільки це не лише не дало результату, так ще демонічна істота зуміла вибратися і сховатися за статуєю бога Ірива.

Спочатку всі були надто приголомшені його діями, а потім нападати стрімголов було вже пізно.

— Стояти, — Чорганши загородив посохом шлях Ланімі, що намірилась рвонути слідом за ним, тоді як верхівка з кристалом, була спрямована саме на Сайка, як на провідника неприємностей, виблискуючи попереджувальними бірюзовими іскрами. Той також полюбляв скочити напролом, за що часто отримував на горіхи, і Елріці доводилося його штопати. — Вихід тільки один, тож йому нікуди звідси не дітися. Треба створити стратегію бою.

— А що тут думати, зробимо, так як завжди.

Всі подивилися на Сайк з поблажливою усмішкою. І не безпідставно. Парубок вперше вирушив у подорож і ще не встиг змужніти та набратися досвіду, тому часто так би мовити «сідав у калюжу».

У цілительки відразу увімкнувся режим вчителя.

— Демонічні істоти — це третій клас небезпеки. Вони теж можуть поглинати силу певного виду та завдяки їй відновлюватись. Отже той, чия сила йому підходить, не має з ним битися. Це ж очевидно.

— І хто цей щасливчик?

Елріка багатозначно подивилася на жерця.

— На нього відреагували чорні кроверси.

— Можливо й так, а можливо ні, він ж їх взагалі не поглинув, — помітив Чорганши, якому не хотілося стояти осторонь.

— Зараз це не має значення.

Сайк розплився в такій задоволеній усмішці, що Чорганши майже фізично відчув, як воїн у спробі вбити істоту, навмисно руйнує все навколо. І не зводячи з нього погляду, перевів посох на статую, цілячись кудись в її ліве плече. Через секунду там з'явилося чорне коло, і звідти щось скотилося, впавши прямо до їхніх ніг.

— Це називається спостережливість, — він спрямував посох на нерухоме тіло, подаючи приклад. — То чи є ще питання?

Запитань не було, як і сумнівів. Всі підійшли ближче і теж наставили посохи на ворога, під яким вже з'явилася невелика калюжка крові.

Генсін відчував, що сил у нього замало, їх вистачить лише на одне заклинання. І, загалом, був радий такому перебігу подій. Якби почався бій, довелося або вичікувати момент і завдати фінального удару (після чого його б зневажали) або задовольнятися крихтами від спільних дій. А зараз — все розподілиться порівну. Тут він помітив, що у Елріки тремтить рука, а обличчя занадто бліде. Виходило, що в неї також не залишилось сил, здогадався Генсін, хоча був певний — цілителька не потрапляла до тієї пастки.

— Давайте цього разу зробимо все разом, адже це вигідно всім нам, — запропонувала Ланіма.

— Ще як, вигідно, але випадковостей ніхто не скасовував, — посміхнувся Сайк.

— Не тобі нарікати на несправедливість.

Елріка приєдналася до команди, радіючи, що все обійшлося так легко. Брати участь у бою вона точно не бажала.

Жадаючи нової сили, маги впритул не помічали, що кров у «демона» була звичайною, червоною.

Чорганши почав відлік.

— Тоді на «три». Один, два…

***

Єдине просторе приміщення відкривало чималий простір для маневрів, але на жаль, у цьому й полягав недолік — крім статуї, не було жодного місця, де можна було сховатися і непомітно втекти. Нечисленні колони були частиною стін.

 Не хочу мати з магами нічого спільного. Сподіватися, що вони самі заберуться, а про мене забудуть, годі було й сподіватися. Довелося вичікувати, скориставшись затишшям, залізти на статую, щоб мати перевагу у висоті.

Це сталося несподівано. Прямо під мною виникло чорне коло, м'язи відразу розслабилися, я відчув, що падаю, але мені було все одно. Таке дивне та водночас знайоме відчуття. Наче лечу, і нехай весь світ зачекає. Потім удар, біль у скроні та голоси наді мною, немов мухи дзижчать. В голові зашуміло. Стовідсоткове влучання, тобто струсу. Боковим зором, крізь мерехтіння зірочок, помітив, що в мене тицяють палицями, а основним, що кров просочується в підлогу, як в губку. Мені це не сподобалося. А шосте чуття заволало, що потрібно забиратися звідси.

— …Два, — перевів перекладач, і в цю ж мить я зрозумів, що легко втекти не вийде. Але все ж спробував.

Храм затрусило.

Я рвонув з місця, відштовхнувшись руками від підлоги, на низькому старті метнувся між магами й опинився за їхніми спинами — там, де мав бути вихід.

Мав. Бути.

Отже гуркіт був не випадковим.

Вхідні двері зачинилися. Стало темно. Для них. Мене повело вбік, і повз пролетіли дві величезні бурульки.

— Де він? Я в нього влучив?

Навіщо так галасувати? Не бачиш в темряві, так і мовчи. І без тебе голова тріщить. Стоп, чому немає відлуння? У порожньому приміщенні має бути відзвук, а якщо його немає, значить воно зовсім не порожнє.