Розділ 3. Чорганши та храм зреченого бога Ірива

Вони розбили табір недалеко від підніжжя покинутого храму. На Старих Землях їх було багато — осиротілі руїни минулого, залишені та поглинуті навколишнім лісом. Та цей виявився більш-менш цілим. Міцні стіни з барельєфами протистояли часу, покрившись тонким шаром моху, ніби бронею.

Сліди давньої релігії. Втім, вона все ще мала своїх послідовників.

Один із тих, хто досі зберіг її в собі стояв навколішки перед храмом та молився. Постать Чорганши була нерухомою, як у кам’яної статуї. Поруч знаходилось підношення, в вигляді прозорого глека з молочно-білою рідиною. Пошана, яку він раніше не міг проявити через заборону, а тепер робив це на кожному порозі, ніби просив прощення і жадав, щоб на його молитву відгукнулися.

І доки не закінчить, краще його не чіпати. Всі звикли до того, що з таким відданим жерцем сперечатися, собі гірше.

Принаймні, так вважав Сайк. Для засвоєння цього уроку вистачило кілька сутичок, де жрець здолав його хитрістю та досвідом, незважаючи на різницю у зрості. Проте, то було на початку подорожі, зараз же перевага належала воїнові. Але не завдяки його особистій силі, а лише завдяки спільній силі його слуг.

Вітер доніс до них відлуння молитви, яку промовляв жрець, в якій чулось водночас відданість і відчай.

Мимоволі прислухавшись, слідопитці Ланімі, навіть стало його шкода, так вірно триматись за того, хто давно мовчить, може лише фанатична людина, або дурень. Вона схилялася до останнього. І все ж десь в глибині вона йому заздрила — такої міцної віри їй ще не доводилося бачити. 

Проте дівчина вірила чуткам, саме через них досі не наважилась вступити до жодного храму і погодилась супроводжувати жреця з храму Ірива, цілительку з храму Імори та воїна з храму Вона, тільки заради винагороди. І ось терміни найму добігають кінця, а вони ще не знайшли того за чим прийшли. То ж скоро все вирішиться. Тут і зараз, десь всередині теплилось саме таке відчуття. Може воно й у всіх інших теж виникло, адже ніхто не заважав Чорганши.  Не кепкував та не підганяв.

Але така атмосфера не могла тривати довго.

— Мені здається, чи цей храм відрізняється від інших? — з прихованою цікавістю промовив Сайк, воїн у блідо-зелених шкіряних обладунках, із салатовими прожилками. Віні визнавав лише одного бога, вважаючи решту заслабкими.

— Коли ввижається — молитися треба, — під’юджила його цілителька Елріка, яскрава, як сонце на тлі похмурого лісу та сірого храму.

— Та вже, — буркнула Ланіма. Вона навпаки, легко розчинялася в густині лісу, зливаючись з навколишнім фоном. І тільки червоні плями видавали її присутність.

— Не подобається мені це місце, — раптово поскаржився Сайк.

— Тобі будь-який храм Ірива не подобається, — уїдливо промовила Елріка не дивлячись на нього.

— Не будь-який. Зруйнований мене цілком влаштує.

— Тільки при Чорганши цього не говори, — попередила вона з ноткою іронії.

— А навіщо? — знизав плечима Сайк. — Він й так знає про моє ставлення до його бога.

У цей момент вітер налетів з боку храму, прохолодний, із запахом старої крові та каменю. Двері рипнули — чи то від протягу, чи від чогось іще.

І Ланімі уперше за весь час здалося, що храм сам дивиться на непрошених відвідувачів, мов живий.

П'ятий член групи, як завжди не втручався в дружню суперечку, намагаючись триматися трохи осторонь. Генсіна взагалі ніхто не наймав, він долучився до них лише заради перетину Старих Земель, проте з часом став незамінним у розвідках.

Правду кажучи, майстер зілля взагалі не повинен був брати участі в сутичках, але наявність бойової навички диктувала свої умови.

Нарешті жрець перестав молитися, піднявся з колін і першим увійшов до храму. Ніби пастир, що привів нових вірян до обителі свого божества. Сайк відразу відігнав це безглузде порівняння. Якби святе місце ще краще збереглося, він би нізащо не переступив його порогу — вважаючи подібну дію зрадою власної віри.

На вході Сайк навмисне осяяв себе знаком бога Вона, покровителя воїнів. Не гримнув грім, його не вдарило блискавицею, лише протяг прогнав засохле листя. Воїн посміхнувся. В той час, як Генсін та Ланіма синхронно глянули на нього з осудом.

— Давайте, пошукаємо що-небудь, — Елріка запустила під склепіння сріблястого метелика. Відразу посвітлішало.

— Навряд чи тут знайдеться щось варте уваги, — мовила Ланіма і провела долонею по шорсткій стіні, звідки хтось давно зірвав мозаїку або кольорове скло.

— Шкода, а я б не відмовився відколоти пару-трійку камінчиків, — зауважив Сайк.

— Досить провокувати Чорганши, — шикнула на нього Ланіма, озираючись на жерця.

— Та йому ж байдуже. Хіба ні?

Насправді Чорганши було далеко не байдуже, просто він чудово відчував різницю в силі. Тому сприймав його слова, як чергове випробування своєї віри.

Поступово група розсіялась по залу, занурившись у власні думки.

Попри те що руїни здавалися давно покинутими, Чорганши охоплювало тривожне передчуття. Він вже побував у багатьох святинях Ірива. І в кожному відчувалася порожнеча. Окрім цього.