Пролог

СЕРГІЙ 

Сім років тому…

— Відпусти мене… — її голос тремтів, як тонка струна, що от-от урветься.

Блакитні очі дівчини повні сліз, і в них стільки болю, що я відчуваю, ніби мене розрізають навпіл. Серце стиснулося, як у капкані. Так сильно, що я відчув фізичний біль. Мої пальці вп’ялися в її худеньке зап’ястя, і я не можу розтиснути руки. Наче це не я тримаю її — а остання надія тримає мене. Якщо відпущу, вона піде. А разом із нею піде і те єдине світло, яке ще залишилося в моєму темному житті.

— Насть… — шепочу, але слова гинуть у горлі, розсипаються, наче пісок крізь пальці.

Вона знову хитає головою. Червоне пасмо волосся злиплося від сліз і липне до щоки, мов крапля крові на снігу. Я хотів прибрати його, як колись — обережно, ніжно, так, щоб її усмішка знову освітила мені весь світ. Але я не мав на це право. Більше не мав…

Її погляд ковзнув на мої руки — розбиті кісточки пальців, вкриті кров’ю. Чужою й моєю. 

— Вона померла… — її губи тремтіли, але слова вдаряли сильніше, ніж кулаки. — Померла.

Накрила тиша, така густа, що навіть дихати стало важко. Наче світ завмер, лишивши нас удвох — мене, її й цю прірву між нами. Я відчуваю, як у грудях порожнеча розростається, розриває ребра. Це вже не біль — це щось гірше. Це порожній простір, який кричить. Мої руки здригнулися. Я хотів обійняти її, притиснути, сказати, що ще можна врятувати. Але слова — брехня. 

Її рука вислизає з моїх пальців, і я відчуваю, як волога підступає до моїх очей. Гірка, гаряча. Вона проситься на волю, але я не дозволяю.

Я дивлюся, як моя кохана дівчина відступає на крок. Плечі Анастасії здригалися від стримуваного ридання, а я стояв, як укопаний, мовчки ковтаючи біль. Мені хотілося впасти на коліна, благати її залишитися, клястися, що змінюся… Але що змінить присяга від вовка?

Настя відвертається та йде від мене. Її кроки тихі, але кожен б’є по мені, наче удар. З кожним кроком я стаю меншим, порожнім. Мене наче обдирають до кісток.

Якщо вовк втрачає свою половинку, то він залишає своє життя на самоті.

Навіть якщо доведеться пройти крізь пекло, я знайду шлях назад. Одного дня я поверну її…