Розділ 7 . Гроза над Фенрісгардом - випробування вогнем і сріблом

Небо над Дзеркальним озером зазвичай нагадувало чистий сапфір, але того ранку воно стало схожим на застиглий свинець. Повітря було настільки густим від магії, що Мушці було важко дихати — вона постійно чхала, відчуваючи присмак озону та паленої сірки. Це не була звичайна гроза. Це був марш Забутих Світлих.

​Єва стояла на найвищій вежі замку. Її новий костюм для польотів, пошитий Калебом, щільно прилягав до тіла, а срібна вишивка на ньому пульсувала в такт серцебиттю Аргентума. Сам дракон за цей тиждень змінився до невпізнання. Він уже не був тим маленьким створінням, що ховалося в кишені. Тепер Аргентум був завдовжки з доброго коня, його м’язи під срібною лускою перекочувалися, наче жива ртуть, а розмах крил змушував вітер співати пісню сталі.

​— Вони вже близько, так? — прошепотіла Єва, поклавши руку на гарячу шию дракона.

Аргентум видав низький звук, що змусив каміння під ногами дівчинки вібрувати. Він бачив те, чого не бачило людське око: тонкі нитки золотого закляття, які маги Академії розтягнули через весь ліс, намагаючись задушити магію Фенрісгарда.

​Раптом горизонт спалахнув. Тисячі вогняних стріл, заряджених світловою люттю Магістра Ксав'єра, злетіли в небо. Вони не падали вниз, а зависали над захисним куполом міста, пропалюючи в ньому діри.

​Калеб з’явився на терасі нижче, осідлавши Азраеля. Чорний дракон-тінь розправив свої велетенські крила, і кожна його лусочка випромінювала темну рішучість.

— Єво! Тримайся позаду! — крикнув батько, але в його голосі не було наказу, лише тривога. — Азраель візьме на себе перший удар. Емі тримає щити зсередини. Твоє завдання — знайти джерело їхнього живлення. Десь там, у лісі, є магічний кристал, який підживлює цю атаку!

​Але Єва бачила інше. Срібна луска Аргентума підказала їй правду: атака на щити — це лише відволікання. Справжня загроза повзла по землі, через підземні гроти, де колись проходила Мушка.

​— Тату, ні! — вигукнула вона, але Калеб уже злетів у небо, врізаючись у вогняну завісу.

​— Нам треба вниз, Аргентуме! Швидше! — Єва застрибнула на спину дракона. Без сідла, без кайданів — вони були єдиним цілим.

Мушка, яка відмовилася залишатися в безпеці, вхопилася зубами за спеціальну петлю на плащі Єви і притиснулася до луски.

​Вони пірнули вниз. Вітер бив у обличчя, але Аргентум створив навколо них прозору сферу. Вони летіли так швидко, що ліс перетворився на зелену розмиту смугу. Приземлення було жорстким — прямо перед групою з десяти магів у білих масках. Вони саме готували ритуал «Розриву Землі», щоб обрушити стіни Фенрісгарда.

​— Дівчинка... — прохрипів один із магів. — Та сама Спадкоємиця. Взяти її!

​Маги виставили руки вперед, і білі ланцюги чистої енергії вирвалися з їхніх долонь. Вони були створені, щоб сковувати драконів, пригнічуючи їхню волю. Але вони не знали одного: Аргентум не підкорявся законам звичайної магії.

​Коли ланцюги торкнулися срібної шкіри, Аргентум не скрикнув. Він відкрив пащу, і замість вогню з неї вирвалася хвиля чистого звуку та сріблястого туману. Ланцюги розсипалися на пил, а маги відлетіли назад, їхні закляття просто згасли, ніби свічки на вітрі.

​— Тепер моя черга! — Єва витягла руку вперед. Вона згадала урок Емі про Тінь. — Аргентуме, закутай їх у мовчання!

​Дракон змахнув крилами, і срібний пил осів на магах. Вони намагалися вимовити закляття, але їхні губи німіли. Вони намагалися втекти, але земля під їхніми ногами стала м’якою, як вата.

​Саме тоді повітря стало крижаним. З тіней старого дуба вийшов чоловік. Його обличчя було худим, а очі світилися неприродним, білим вогнем. Це був Магістр Ксав'єр.

​— Ти справді думаєш, дитино, що твоє маленьке звірятко зможе зупинити століття знань Академії? — він посміхнувся, і ця посмішка була страшнішою за будь-яке закляття. — Ти — помилка природи. Твій батько зрадив нас заради Тіні, а ти... ти маєш повернути те, що вкрала. Срібло має належати Світлу.

​Він підняв свій посох, і величезний стовп чистого білого вогню вдарив прямо в Єву. Це була сила, здатна спопелити навіть Азраеля.

​Єва заплющила очі. Вона відчула, як Аргентум напружився під нею. Але замість того, щоб ухилитися, дракон піднявся на задні лапи і прийняв удар на груди. Срібна луска почала розжарюватися. Єва відчула біль свого друга, але в цьому болю народилося щось нове.

​— Ми... не... помилка! — крикнула Єва.

​Вона відчула, як магія батька (Світло) та магія матері (Тінь) у її власному серці нарешті змішалися. Це була не боротьба двох сил, а їхній танець. Вона направила цю енергію в Аргентума.

​Дракон спалахнув сліпучим сріблом. Він став настільки яскравим, що Ксав'єр закрив обличчя руками. Аргентум випустив промінь, який був настільки тонким, як голка, але він розрізав посох Магістра навпіл. Магія Ксав'єра вибухнула, відкинувши його в глибину лісу.

​Над Фенрісгардом раптом настала тиша. Вогняні стріли зникли. Хмари розійшлися, пропускаючи справжнє сонячне світло.

​Калеб на Азраелі приземлився поруч. Він важко дихав, його обладунки були обпалені, але коли він побачив Єву, яка стояла посеред переможених магів, на його обличчі з’явилася гордість, змішана зі сльозами.

— Ти зробила це, — прошепотів він. — Ти перемогла Вищого Магістра.

​Емі підбігла до них, її сукня Тіні була порвана, але вона сяяла від щастя. Вона обняла доньку та чоловіка. Мушка вилізла з-під крила Аргентума і почала переможно гавкати на ліс, показуючи всім, хто тут справжній захисник.

​Аргентум опустив голову на плече Єви. Він був виснажений, його срібна луска знову стала прохолодною.

— Ми виграли першу битву, — тихо сказала Єва, дивлячись на тата. — Але Ксав'єр живий. Він знає нашу силу.

​— Нехай знає, — відповів Калеб. — Тепер він знає, що у Фенрісгарда є новий захисник. І цей захисник — сильніший за все, що вони колись бачили.