Розділ 5 . Світло, тінь та срібна правда

Двері будинку відчинилися з гуркотом, і Єва залетіла всередину, притискаючи до грудей щось, що яскраво світилося крізь тканину плаща. Мушка забігла слідом, важко дихаючи й постійно озираючись на двері.

​Емі та Калеб стояли посеред вітальні. Вони не виглядали розгніваними — у їхніх очах був лише глибокий, батьківський спокій, змішаний із легким сумом. Вони знали. Вони відчули сплеск чистої енергії в лісі.

​— Єво, — тихо сказала Емі, роблячи крок назустріч. — Тобі більше не потрібно ховатися. Ми бачимо світло.

​Дівчинка зупинилася. Її руки тремтіли. Вона повільно опустила плащ, і Аргентум, відчувши, що небезпека минула, виплутався з кишені. Він змахнув своїми напівпрозорими крилами і, зробивши невелике коло в повітрі, вмостився на плечі Єви, насторожено дивлячись на Калеба.

​Калеб підійшов ближче. Його золоте кільце на руці раптом почало вібрувати, реагуючи на присутність дракона.

​— Аргентум... — прошепотів батько. Його голос не був суворим, у ньому було благоговіння. — Значить, легенда про Срібне Крило — це не просто казка, яку мені розповідали  у дитинстві. Це ти.

​Єва підняла голову, її фіолетові очі наповнилися сльозами.

— Я не хотіла брехати. Але я боялася, що ви забороните мені бачити його. Він такий самотній там був, у горах... і він вибрав мене.

​Емі підійшла і ніжно обняла доньку, не боячись магії дракончика.

— Ми не сваримо тебе за те, що ти знайшла друга, рідна. Ми хвилювалися лише тому, що знаємо: така сила притягує темні серця. Академія Світла, про яку ми розповідали тобі в казках на ніч... вона реальна. І вони щойно нагадали про себе.

​— Я знаю, — впевнено відповіла Єва. — Один із них напав на нас у лісі. Але Аргентум... він просто вимкнув його магію. Він сильний, тату. Дуже сильний.

​Калеб поклав руку на плече Єви.

— Ти — наша донька. У тобі кров Тіні, що не боїться правди, і Світла, що дарує надію. Ти маєш перемогти свою війну, Єво. Але пам'ятай: ти не повинна проходити через неї сама. Твій дідусь Фенрір залишив цей світ нам, але ти — та, хто зробить його кращим.

​Мушка, відчувши, що напруга зникла, застрибнула на диван і весело гавкнула, ніби підтверджуючи слова Калеба. Аргентум, ніби зрозумівши, що він тепер частина цієї великої сім’ї, видав тонкий кришталевий звук і потерся головою об щоку Калеба.

​— Ми навчимо тебе всього, що знаємо самі, — додала Емі з усмішкою. — Як маскувати присутність Аргентума, як відчувати ворогів за версти і як залишатися людиною, навіть володіючи силою богів.

​Того вечора вони не лягали спати. Калеб дістав старі карти Півночі, а Емі почала готувати захисні амулети для всього будинку.

​— Академія думає, що вони знайшли легку здобич, — сказав Калеб, дивлячись на вогонь у каміні. — Вони думають, що Єва — просто дитина. Вони забули, що вона — Спадкоємиця Рівноваги.

​Єва сиділа на підлозі поруч із Мушкою, спостерігаючи, як Аргентум грається з вогником свічки, не обпікаючи крил. Вона вперше відчула себе по-справжньому дорослою. Її дитинство закінчилося в ту мить, коли вона знайшла Аргентума, але з нею були її найкращі вчителі — мама і тато.

​— Ми переможемо, — прошепотіла вона, засинаючи на плечі в мами. — Ми всі разом.