Розділ 4 . Тіні академії та бібліотечний секрет

Ранок у Фенрісгарді видався туманним, але Єва вже була на ногах. Вона надійно сховала Аргентума в глибоку кишеню свого плаща, попередньо нагодувавши його магічними кристалами, які знайшла в татовій майстерні. Дракончик був ситим і спокійним, лише іноді легенько лоскотав її бік своїм хвостом.

​— Ми йдемо в бібліотеку, Мушко, — скомандувала Єва. — Нам треба знати, хто цей «Вищий Спадкоємець», про якого згадував страж.

​У великій залі бібліотеки пахло старим пергаментом і магічним чорнилом. Хабюк Ігор Михайлович саме розставляв книги на верхніх полицях, використовуючи левітацію. Побачивши Єву, він приязно всміхнувся.

​— Юна леді Єво! Що привело вас до моїх паперових джунглів так рано? — запитав він, спускаючись на землю. Його погляд на мить затримався на кишені її плаща, яка дивно сяяла.

​— Ігоре Михайловичу, я шукаю інформацію про... про Срібну Епоху. Про те, що було до створення Академії.

​Бібліотекар раптом став серйозним. Він повів Єву в найвіддаленіший куточок, куди рідко заходили студенти.

— Це небезпечні знання, Єво. Кажуть, що в ті часи існував орден «Срібного Ока». Вони вірили, що світ має належати лише магам, а люди й дракони — лише їхні слуги. Твій батько, Калеб, зруйнував їхні плани, але... деякі з них вижили. Вони називають себе «Забутими Світлими».

​У цей момент Аргентум у кишені видав тихий звук, схожий на дзвінок кришталю. Ігор Михайлович здригнувся.

— Що це було? — прошепотів він.

​— Це... мій новий талісман, — збрехала Єва, серце якої калатало.

​Повертаючись додому через старий гай, Єва відчула, що ліс замовк. Птахи перестали співати, а Мушка раптом стала дибки і загарчала в бік густих чагарників.

​З тіней вийшов чоловік у білосніжних шатах, які були брудними по краях. На його грудях висів символ Академії — сонце, що розривається навпіл.

​— Віддай його нам, дитино, — промовив він холодним, бездушним голосом. — Срібне Крило не має належати дівчинці, в якій тече «брудна» кров Тіні. Він належить істинним магам Академії.

​— Він нікому не належить! — вигукнула Єва, відступаючи назад. — Він сам обрав мене!

​Маг підняв руку, і в ній спалахнув сліпучий білий промінь — закляття паралічу. Але він не встиг його випустити.

​Аргентум, відчувши загрозу своїй вершниці, вискочив із кишені. На мить він завис у повітрі, і його маленьке тіло спалахнуло таким потужним срібним сяйвом, що ліс на мить став білим. Маг скрикнув, закриваючи очі рукою — його власне світло виявилося тьмяним порівняно з силою дракончика.

​Аргентум видав могутній рев, який зовсім не пасував його розмірам. Це був голос стародавнього бога. Маг відлетів назад, збиваючи собою стовбур старого дуба.

​— Біжимо, Мушко! — скомандувала Єва, підхоплюючи Аргентума.

​Вони бігли до самого дому, не озираючись. Тепер Єва знала правду: Академія Світла повернулася. І вони не зупиняться, поки не заберуть Аргентума.