Розділ 3 . Срібло під замком та перша загроза

Коли величезна тінь Азраеля накрила схил гори, Єва серце ледь не вискочило з грудей. Аргентум, який щойно вилупився, виявився напрочуд кмітливим — він відчув хвилювання своєї вершниці й миттєво згорнувся клубочком у її сумці, прикинувшись шматком блискучої тканини.

​Азраель приземлився з таким гуркотом, що каміння посипалося вниз. Калеб зіскочив зі спини дракона ще до того, як той повністю зупинився. Його обличчя було суворим, а в очах світилася тривога, яку Єва бачила рідко.

​— Єво! — голос батька відлунював від скель. — Ти знаєш, як це було небезпечно? Туманні пастки — це не іграшка, а Заборонені Піки...

​Він замовк, коли підійшов ближче. Його погляд зупинився на сумці, яка дивним чином здригалася. Мушка в цей момент зробила те, що вміла найкраще — почала крутитися біля ніг Калеба, відволікаючи його увагу своїм радісним гавкотом.

​— Тату, я просто... я хотіла побачити сонце над хмарами, — тихо сказала Єва, опустивши очі. — Вибач.

​Калеб зітхнув, його гнів миттєво змінився полегшенням. Він обійняв доньку.

— Ти так схожа на маму в юності. Така ж вперта. Сідай на Азраеля, полетіли додому. Емі вже збирає загін Тіней на твої пошуки.

​Весь політ додому Єва відчувала, як Аргентум лоскоче її крізь сумку. Маленький дракончик був теплим і неймовірно цікавим. Коли вони приземлилися біля будинку, Емі вже чекала на порозі. Розмова була довгою і важкою, але Єві вдалося переконати батьків, що вона просто гуляла і «нічого особливого» не знайшла.

​Тільки опинившись у своїй кімнаті під самим дахом, Єва змогла видихнути. Вона замкнула двері, і Аргентум нарешті вибрався назовні.

​Він був прекрасним. Його луска виблискувала в сутінках, відкидаючи на стіни кімнати срібні відблиски. Він пройшовся по ліжку, кумедно підстрибуючи, і зупинився перед Мушкою. Собака обнюхала нового мешканця і, на диво, лизнула його в холодний ніс.

​— Аргентуме, тобі треба бути тихим, — прошепотіла Єва, підставляючи руку. Дракончик миттєво заліз їй на плече. — Якщо тато відчує твою магію, він одразу зрозуміє, що ти — те саме Срібне Крило з легенд.

​Тієї ж ночі, коли весь Фенрісгард занурився в сон, на самому кордоні захисного купола сталося щось дивне.

​Чорна постать у плащі, який, здавалося, поглинав місячне світло, з’явилася на межі лісу. У руках постаті був старий амулет, що пульсував тривожним червоним кольором.

​— Воно прокинулося, — прохрипіла постать. — Срібло знову в світі. Дитина Рівноваги знайшла те, що ми шукали століттями.

​Це був не просто випадковий мандрівник. Це був один із тих, хто пам’ятав старі часи, коли магія була інструментом поневолення. І він прийшов не з миром.

​Раптом Аргентум у кімнаті Єви підняв голову. Його золоті очі звузилися, а по спині пробігла іскра. Він видав звук, схожий на тихе шипіння розпеченого металу. Єва прокинулася від цього звуку. Вона відчула дивний холод у грудях — магія Аргентума попереджала її про небезпеку.

​— Ти теж це відчуваєш? — прошепотіла вона, дивлячись у вікно на темний ліс. — Хтось стежить за нами.

​Наступного ранку Єва зрозуміла: ховати Аргентума вічно не вийде. Їй потрібно було знайти спосіб навчити його маскуватися, або знайти те саме місце, про яке говорив гірський страж — Печеру Срібних Спогадів. Але як це зробити, коли батьки не зводять з неї очей?

​— Нам потрібна допомога, — сказала Єва Мушці. — Нам потрібен хтось, хто знає про драконів усе, але вміє тримати язика за зубами.

​Вона згадала про бібліотекаря Хабюка Ігоря Михайловича. Можливо, у старих книгах є підказка, як приховати присутність Срібного Крила?