Розділ 1 . Срібний шепіт у день народження

Ранок дванадцятиріччя Єви почався не з сонячних променів, а з лоскоту на носі. Мушка, яка за ці роки зовсім не втратила своєї енергії (хоча на її лапках і з’явилося трохи благородної «срібної» шерсті), наполегливо лизала дівчинку в щоку, спонукаючи її прокидатися.

​— Ну, Мушко, ще п’ять хвилинок... — пробурмотіла Єва, натягуючи ковдру на голову.

​Але Мушка не здавалася. Вона схопила край ковдри зубами і потягнула її на підлогу. Єва засміялася і нарешті розплющила очі. Її кімната в будинку біля Дзеркального озера була наповнена магічними подарунками. У повітрі плавали живі квіти, що світилися фіолетовим — дарунок від мами, а на стільці лежав новий шкіряний костюм для польотів із золотою вишивкою — робота тата.

​Єва підійшла до вікна. За дванадцять років світ змінився. Фенрісгард став справжнім містом-садом. Вона бачила, як далеко над горами кружляють дракони, і відчувала, як магія Півночі пульсує в її власних венах. Але сьогодні це пульсування було іншим. Дивним.

​На терасі вже чекав святковий сніданок. Емі та Калеб сиділи за столом, обмінюючись теплими поглядами. Коли Єва вибігла до них, вони обидва підвелися, щоб обійняти свою доньку.

​— З днем народження, наша маленька Тінь Світла, — сказав Калеб, піднімаючи її на руки так легко, ніби вона все ще була немовлям. — Ти вже зовсім доросла. Скоро Азраель почне боятися, що ти забереш у нього корону неба.

​— Тату, я вже готова до справжніх польотів! — очі Єви спалахнули фіолетовим вогнем. — Ти ж обіцяв, що в дванадцять я зможу полетіти за межі Дзеркального озера.

​Емі трохи нахмурилася, обмінявшись тривожним поглядом із Калебом.

— Єво, світ став безпечнішим, але Північні хребти все ще приховують таємниці, про які ми самі мало знаємо. Твій дідусь Фенрір недарма поставив там завісу.

​— Але мамо, я чую його! — вирвалося в Єви.

​За столом запала тиша. Мушка, яка до цього гризла свою улюблену кісточку, раптом підняла голову і насторожилася.

​— Кого ти чуєш, люба? — тихо запитала Емі, підходячи до доньки.

​— Шепіт. Він схожий на дзвін тонкого кришталю. Він кличе мене туди, де небо торкається льодовиків. Він каже... «Срібло чекає на свою кров».

​Калеб зблід. Він згадав старі записи з Академії про Срібне Крило — легендарну силу, яка з’являється лише тоді, коли світу загрожує щось нове, або коли стара магія потребує оновлення.

​Подарунки були вручені, гості з Фенрісгарда привітали іменинницю, але Єва не могла заспокоїтися. Весь день її тягнуло до гір. Коли сонце почало сідати за горизонт, фарбуючи озеро в криваво-червоний колір, Єва вийшла на берег.

​Мушка йшла за нею, тихо поскукуючи.

— Тобі теж це не подобається, так? — Єва присіла і погладила собаку. — Але я маю знати. Це не просто сон, Мушко. Це частина мене.

​Раптом з боку гір донісся звук. Це не був рев дракона і не свист вітру. Це був чистий, металевий звук крил, що розсікають повітря. В небі, на тлі величезного місяця, з’явився силует. Він не був чорним, як Азраель, і не золотим, як дракони Академії. Він виблискував холодним, сліпучим сріблом.

​Істота зробила коло над Дзеркальним озером і на мить зависла прямо над Євою. Дівчинка відчула, як її власний кулон на шиї нагрівся, а срібна іскра пробігла по її пальцях.

​— Срібне крило... — прошепотіла вона.

​Істота зникла так само швидко, як і з’явилася, полетівши в бік Заборонених Піків. Мушка гавкнула, вказуючи на щось у воді. Там, біля самого берега, на хвилях гойдалося щось блискуче.

​Єва нахилилася і підняла предмет. Це була луска. Але не проста — вона була напівпрозора, міцна як діамант і тепла на дотик. На ній був викарбуваний той самий знак, що і на старій татовій книзі Фенріра, яку Емі зберігала в таємній скрині.

​— Пригода починається, Мушко, — Єва сховала луску в кишеню свого нового костюма. — І цього разу мама з татом не зможуть нас зупинити.

​Тієї ночі Єва не спала. Вона готувала свою невелику сумку. Вона знала, що завтра на світанку, поки замок ще спатиме, вона вирушить туди, куди не літав навіть Азраель. Вона вирушить на пошуки своєї власної таємниці.

​На першій сторінці свого нового щоденника вона написала:

​«Мене звати Єва. Мені 12 років. І сьогодні я зрозуміла, що моє життя належить не тільки Фенрісгарду, а й небу, яке кличе мене срібним голосом».

Дорогі читачі ! 

Це друга книга 

Історія про Єву доньку Емі та Калеба.