Розділ 7

Мармурова прохолода Апостольського палацу завжди здавалася вічною, недоторканною для пристрастей зовнішнього світу. Проте цього ранку атмосфера у приймальні Його Святості була наелектризована.

Кардинал Арно Штольц сидів у глибокому шкіряному кріслі, поклавши ногу на ногу. Його ідеально випрасувана сутана спадала рівними складками, а обличчя нагадувало гіпсову маску. Але всередині кардинала бився хижацький пульс очікування. Він прийшов сюди під приводом рутинної доповіді щодо роботи європейських парафій, проте його справжня мета лежала на робочому столі Лоренцо Сфорци, особистого секретаря понтифіка.

Сфорца, занурений у ранкову пошту, якраз методично сортував кореспонденцію. Серед стосів паперів уже лежала та сама фальшива синя тека та конверт із підробленою запискою від «зниклого» архіваріуса. Штольцу залишалося лише дочекатися, коли годинник проб’є одинадцяту, Марко Тореллі не з’явиться на аудієнцію, і секретар передасть матеріали Папі.

Годинник над масивними дубовими дверима відбив одинадцяту.

І саме в цю мить двері приймальні тихо відчинилися.

Штольц повільно перевів погляд — і відчув, як крижаний подих смерті торкнувся його власної потилиці. На порозі стояв Марко Тореллі. Він був блідим, з темними колами від недосипу під очима, у свіжій, але дешевій сорочці, купленій десь дорогою з вокзалу. А в руках він міцно, мов щит, тримав оригінальну синю теку іііз золотим кантом, яку щойно забрав із камери схову Терміні.

Штольц занімів. Його крижаний інтелект на секунду дав збій, відмовившись сприймати реальність. «Цей хлопчисько мав згоріти в Катоні! Агент доповів про успіх!» — пронеслося в голові німця.

Марко попрямував до столу секретаря. Штольц зрозумів: якщо Папа зараз отримає дві однакові теки, а живий Тореллі розповість про замах — це буде кінець. Катастрофа, яка знищить їх усіх. Треба було діяти блискавично.

— Лоренцо, — голос кардинала Штольца пролунав різко, трохи гучніше, ніж зазвичай. — Зробіть ласку. У мене жахливо пересохло в горлі. Принесіть мені склянку води. Негайно.

Сфорца здивовано підвів очі від паперів, але сперечатися з кардиналом не посмів.

— Звісно, Ваша Еміненціє. Хвилинку. — Секретар підвівся і швидко вийшов до суміжної кімнати, де стояв графин.

Щойно спина Сфорци зникла за дверима, Штольц зірвався з крісла з невластивою йому прудкістю. Він зробив два кроки до столу, вихопив із поштової корзини фальшиву теку разом із конвертом і заховав їх під широкі складки свого одягу.

Марко, який саме підійшов до столу, з подивом подивився на високопосадовця.

— Ваша Еміненціє? — шанобливо схилив голову архіваріус.

Штольц дивився на нього секунду — очі в очі. У погляді кардинала змішалися шок, лють і чиста, неприхована ненависть. Він нічого не відповів. Коли Сфорца повернувся зі склянкою води, Штольц уже стояв біля виходу.

— Я згадав про надзвичайно термінову справу в Конгрегації, Лоренцо, — сухо кинув німець і, не озираючись, швидко покинув приймальню, наче тікав від пожежі.

Сфорца здивовано похитав головою, поставив склянку і нарешті звернув увагу на Марко. — Синьйоре Тореллі? Ви вчасно. Його Святість чекає на вас.

Секретар натиснув кнопку селектора і стиха промовив кілька слів. Важкі двері кабінету Понтифіка відчинилися.

Марко увійшов у «свята святих». Папа стояв біля вікна, спираючись на тростину. Побачивши юнака, він тепло усміхнувся і жестом запросив його сісти у крісло навпроти свого робочого столу.

— Ви маєте втомлений вигляд, сину мій. Але ваші очі… вони світяться інакше, ніж три місяці тому, — тихо сказав Папа, сідаючи на своє місце.

Марко поклав синю теку на стіл.

— Це була довга дорога, Ваша Святосте. І вона виявилася значно небезпечнішою, ніж я міг уявити. Хтось дуже не хотів, щоб ця тека потрапила до ваших рук.

Наступні двадцять хвилин Марко говорив. Коли він розповів про лист із погрозами та пропозицію хабаря, Папа спохмурнів.

— Рахунок у Цюріху… — з гіркотою промовив понтифік. — Вони завжди думають, що срібняки вирішують усе, що віру можна купити, а совість — продати… Але розкажіть мені про Катону, Марко. За вашу вірність хтось заплатив життям?

Марко опустив очі. Його голос ледь помітно здригнувся.

— Молодий портьє. Він просто зайшов у мій номер, щоб вимкнути воду, Ваша Святосте. Вбивця, надісланий по мою душу, навіть не дивився на обличчя. Він убив його, кинув у воду вентилятор, аби зімітувати нещасний випадок, і спалив готель. Ця кров… вона тепер і на моїх руках. Я приніс у те містечко смерть.

Папа важко зітхнув і прикрив очі рукою.

— Боже милостивий… Наша Церква збудована на крові мучеників, сину мій, але це — кров невинних, пролита корумпованими безумцями. Ви не винні в цьому гріху, Марко. Ви проявили неймовірну мужність. Ватикан — це не лише престол святого Петра, це держава. І я обіцяю вам: я застосую всю свою владу, всі ресурси, щоб з’ясувати, ким були ці «щирі друзі». Запевняю вас: винні не сховаються за кардинальським пурпуром.

Папа поклав долоню на синю теку.

— А тепер скажіть мені головне. Розкажіть про кандидата. Не фактами з паперів. Їх я вивчу пізніше. Розкажіть своїм серцем. Чи готові його плечі витримати вагу червоної сутани?