Розділ 11-й

Ольга вирішила спробувати втілити свій план в життя у середу, поки ще мала вихідний. Відкладати справу до неділі зовсім не було бажання. А раптом, після побачення з Артемом, вона вже не захоче цього робити. 
«Але я повинна!» - подумала дівчина й взялася до справи. 
Ближче до обіду зібралася з духом та спекла солодкий пиріг з вишнями, що знайшла в морозилці. Поки він охолоджувався, оглянула кожну кімнату в квартирі - ніби порядок. Тоді відкрила ноутбук та підключилась до камер спостереження, перевірила звук. Зайшла на свою сторінку у «Фейсбуці» та почала прямий ефір. Повільно походила кімнатами. Реакції, коментарі, глядачі - пусто.
«Гаразд, нормально…» - прошепотіла сама до себе і надійно сховала відкритий ноут в шафу у спальні, хоча в тому й не було особливої потреби. Просто, здалося, що так надійніше. А щоб не було видно - додатково заставила його коробками зі взуттям. 
Після цього взяла готовий пиріг та в домашньому одязі вийшла з квартири, закривши її на один оберт замка. Поки спускалася сходами на поверх нижче, швидко перевірила в телефоні чи все працює. Тоді скопіювала посилання на прямий ефір і написала повідомлення Золотенко Віктору:
«*Правда буде тут*»
Додала посилання, але відправляти не поспішала. «Ще не час…» - промайнуло в думках. Запхала телефон до кишені спортивних штанів й рушила далі.
Стоячи навпроти 12-ї квартири дівчина подзвонила у двері. Баба Зоя відкрила не одразу і була дуже здивована появою сусідки.
– Чого тобі треба? - сказала вона не вітаючись.
– Зоя Миронівна, я знаю, що ви на мене ображені. Проте я прийшла вибачитись. Перед вами та Славком. - дівчина трішки всміхнулася. - І спекла пиріг на знак примирення. 
Стара закотила очі та пирхнула: 
– Ти думаєш це допоможе?
– В такому випадку мають допомогти пояснення. - зітхнула Ольга. - Я злякалася за ваше життя, розумієте? Проте, допустила помилку. Невже ви не зможете мені пробачити? 
– Заходь вже. - мовила баба Зоя. - Не галасуй в коридорі. 
Вона відійшла від дверей і пропустила дівчину всередину. Та зняла з ніг взуття й одразу пройшла на кухню. Поставила пиріг на стіл та вмостилася на стільчику. Жінка сіла навпроти, довго дивилась дівчині в очі, але мовчала. 
– Коли ви сказали, що вам те снодійне Славко купив, я дуже злякалася, чесно… - мовила нарешті Ольга, опустивши очі.
– Ти подумала, що він мене вбити хоче, розумію. - зітхнула стара. - Проте, навіщо ж поліцію викликати одразу? 
– Ну, а що я іще могла зробити? - розвела руками дівчина. - Вашого Славка я не подужаю. Він хоч і молодший, але на цілу голову вищий. 
– Ясно, нехай… - жінка трохи помʼякшала. - Чаю хочеш?
– Так, давайте. - погодилась Ольга. Баба Зоя почала ставити чайника на газову плиту.
– А поліція тільки з приводу «Барбіталу» з ним розмовляла? - дівчина вирішила «промацати ґрунт» на предмет обізнаності сусідки у справах внука. - Більше нічого не згадували?
– Не знаю, вони там шепотілись про щось, я не чула. Може Славко не хотів, щоб я нервувала, проте мені однаково стало зле. - раптом стара повернулася обличчям до гості. - А чому ти питаєш? Щось знаєш про нього?
– Еее… та ніби ні. - збентежилась дівчина. - А повинна? 
Стара дістала чашки з полиці. У тумбочці знайшла чай. 
– Змінився він останнім часом… цей Славко. - зітхнула баба Зоя. - Майже не буває дома, розмовляє грубо, коли запитую… а я ж хвилююсь, розумієш?
– Може у нього «завал» по навчанню? Скоро ж сесія. Готується… - стенула плечима Ольга.
– Ой, не знаю… він то спить до обіду, каже що на «пари» ввечері. То вдосвіта вже кудись їде. А іноді взагалі о третій ночі приходить. 
Зоя Миронівна налила окропу і поставила чашку перед сусідкою. Тоді дістала ніж і розрізала солодкий пиріг. 
– Це ж молодість! - посміхнулася та. - А раптом у нього якась дівчина зʼявилася? Або ж він підробляє після навчання? Він доречі зараз де, в університеті?
– Та ні, не ходив сьогодні. Сказав: одна пара і та на пʼяту. - процитувала стара свого внука. - Я послала його в магазин за продуктами. Нехай хоч щось корисне зробить.
Жінка відкусила шматочок пирога. Ольга мовчала. 
– Ой, не знаю, Олью, може ти й права. - сказала баба Зоя відпиваючи трохи чаю. - Але ж він може звʼязатися з поганими людьми. Як уявляю собі часом якісь наркотики… 
– Не накручуйте себе даремно. - зупинила її гостя. - Вам потрібно серце берегти.

Жінка усміхалась, поїдаючи пиріг. Хвилин через десять дівчина почула, як в дверях повернувся ключ. 
«А ось і ти…» - подумала з неабияким напруженням.
Вʼячеслав зайшов до кухні й опустив пакет повний продуктів на підлогу біля холодильника.
– А вона що тут робить? - спитав він Зою Миронівну показуючи пальцем на Ольгу. Сусідка мовчала.
– Спокійно, Славку. Охолонь. - мовила стара. - Оля все мені пояснила і вибачилась. Ми порозумілися. - вона запропонувала внуку сісти. - Пригощайся пирогом. 
Хлопець не ворухнувся, лиш пронизував дівчину поглядом. Вона йому лукаво посміхалася. 
– Переді мною ніхто не вибачився. - нарешті мовив він. 
– Бо я ж тебе дома не застала. - озвалася бадьорим голосом. - Але ось ти тут. То може, поговоримо в коридорі? Приймеш мої вибачення…
Хлопець мовчки обернувся та попрямував до дверей. Ольга, натомість, звернулася до баби Зої:
– Зоя Миронівна, я вже піду. - вона пильно подивилася старій в очі. - Дякую вам за чай. І не ображайтесь більше на мене, гаразд? 
– Все добре, Олю. - посміхнулася жінка. - Дякую за пиріг.
Прямуючи до виходу вона швидко дістала телефон та відправила Віктору, заздалегідь написане, повідомлення. 
«Більше шансу не буде…» - блискавкою пронеслося в голові й дівчина поспіхом взулася. В загальному коридорі, обпершись на стіну біля дверей своєї квартири, чекав Вʼячеслав. 
– Мені можеш не брехати, що прийшла вибачатися. Кажи, чого тобі треба? - він стис кулаки та навіть підійшов трохи ближче. - Що ти бабі розповіла? 
– Та поки нічого. - хитро стрельнула очима. - А потрібно було? 
– Не смій їй нічого говорити про Вікторію, чула мене? - хлопець потроху закипав від люті.
– Невже тобі не всеодно, що бабця дізнається, що ти вбивця? - провокувала Ольга. - Нагадай-но, турбуєшся про її сердечко?
Вʼячеслав кинувся вперед і притис дівчину до стіни, тримаючи однією рукою за шию. 
– Востаннє питаю, чого тобі від мене треба? 
Дівчина скористалася моментом, доки він злився, і непомітно пробралася своєю рукою до задньої кишені його джинсів де, як вона помітила раніше, лежав телефон хлопця. Вʼячеслав не очікував такого, тож не встиг зреагувати, а Ольга швидко вихопила телефон з кишені, міцно стиснувши його в руках. 
– Для початку, ось цього! - прохрипіла вона та відчула як рука на шиї стислась міцніше.
Вʼячеслав намагався вирвати у неї телефон , проте дівчина зіграла на випередження. Вона з усієї сили вдарила хлопця в кістку на передній поверхні ноги і доки він, захоплений зненацька, потягнувся до больової точки, чимшвидше помчала геть. 
Добре усвідомлювала, що ліфт став би для неї зараз пасткою, тож, не роздумуючи ні секунди, кинулася до сходів та побігла вверх. Вʼячеслав наступав на пʼяти. Вона встигла дістати ключі, проте не встигла відімкнути той єдиний оберт замка, що так завбачливо залишила заздалегідь. Якраз в цю секунду хлопець і наздогнав Ольгу. Він міцно притис її всім своїм тілом до дверей, а потім, схопивши за шию, вдарив головою об одвірок. Дівчина відчула гострий біль у скроні. В очах спочатку застрибали яскраві іскри світла, схожі на мерехтливі зірочки, а потім взагалі стало темно.
Вона зрозуміла, що втрачає свідомість.