Розділ 11-й

Ольга вирішила спробувати втілити свій план в життя у середу, поки ще мала вихідний. Відкладати справу до неділі зовсім не було бажання. А раптом, після побачення з Артемом, вона вже не захоче цього робити. 
«Але я повинна» - подумала дівчина і взялася до справи. 
Ближче до обіду Ольга спекла солодкий пиріг з вишнями, що знайшла в морозилці. Поки він охолоджувався, оглянула кожну кімнату в квартирі - ніби порядок. Тоді відкрила ноутбук і підключилась до камер спостереження, перевірила звук. Зайшла на свою сторінку у «Фейсбуці» та почала прямий ефір. Походила кімнатами. Реакції, коментарі, глядачі - пусто.
«Гаразд, нормально» - прошепотіла вона сама до себе і надійно сховала відкритий ноут в шафу у спальні. А щоб не було видно - додатково заставила коробками зі взуттям. 
Після цього взяла готовий пиріг і, в домашньому одязі, вийшла з квартири, закривши її на один оберт замка. Поки спускалася на поверх нижче, швидко перевірила в телефоні чи все працює. Тоді скопіювала посилання на прямий ефір і написала повідомлення Золотенко Віктору:
«Правда буде тут»
Додала посилання, але відправляти не поспішала. «Ще не час» - подумала Ольга і запхала телефон до кишені спортивних штанів. Стоячи навпроти 72-ї квартири дівчина подзвонила у двері. 
Баба Зоя відкрила не одразу і була дуже здивована появою Ольги.
– Чого тобі треба? - сказала вона не вітаючись.
– Зоя Миронівна, я знаю, що ви на мене ображені. Проте я прийшла вибачитись. Перед вами та Славком. - дівчина трішки всміхнулася. - І спекла пиріг на знак примирення. 
Стара закотила очі і пирхнула: 
– Ти думаєш це допоможе?
– В такому випадку мають допомогти пояснення. - зітхнула Ольга. - Я злякалася за ваше життя, розумієте? Проте допустила помилку. Невже ви не зможете мені пробачити? 
– Заходь вже. - мовила баба Зоя. - Не галасуй в коридорі. 
Вона відійшла від дверей і пропустила дівчину всередину. Ольга зняла взуття і одразу пройшла на кухню. Поставила пиріг на стіл та вмостилася на стільчику. Жінка сіла навпроти та довго дивилась дівчині в очі. 
– Коли ви сказали, що вам те снодійне Славко купив, я дуже злякалася, чесно… - мовила нарешті Ольга, опустивши очі.
– Ти подумала, що він мене вбити хоче, розумію. - зітхнула стара. - Проте, навіщо ж поліцію викликати одразу? 
– Ну, а що я іще могла зробити? - розвела руками дівчина. - Вашого Славка я не подужаю. Він хоч і молодший, проте на цілу голову вищий. 
– Ясно, нехай… - жінка трохи помʼякшала. - Чаю хочеш?
– Так, давайте. - погодилась Ольга. Баба Зоя почала ставити чайника на газову плиту.
– А поліція тільки з приводу «Барбіталу» з ним розмовляла? - дівчина вирішила «промацати ґрунт». - Більше нічого не згадували?
– Не знаю, вони там шепотілись про щось, я не чула. Може Славко не хотів, щоб я нервувала, проте мені однаково стало зле. - раптом стара повернулась до Ольги. - А чому ти питаєш? Щось знаєш про нього?
– Еее… та ніби ні. - збентежилась дівчина. - А повинна? 
Стара дістала чашки з полиці. У тумбочці знайшла чай. 
– Змінився він останнім часом… цей Славко. - зітхнула баба Зоя. - Майже не буває дома, розмовляє грубо, коли запитую… а я ж хвилююсь, розумієш?
– Може у нього «завал» по навчанню? Скоро ж сесія. Готується… - стенула плечима Ольга.
– Ой, не знаю… він то спить до обіду, каже що на «пари» ввечері. То вдосвіта вже кудись їде. А іноді взагалі о третій ночі приходить. 
Баба Зоя налила окропу і поставила чашку перед Ольгою. Тоді дістала ніж і розрізала солодкий пиріг. 
– Це ж молодість! - посміхнулася Ольга. - А раптом у нього якась дівчина зʼявилася? Або ж він підробляє після навчання? Він доречі зараз де, в університеті?
– Та ні, не ходив сьогодні. Сказав: одна пара і та на пʼяту. - процитувала стара свого внука. - Я послала його в магазин за продуктами. Нехай хоч щось корисне зробить.
Жінка відкусила шматочок пирога. Ольга мовчала. 
– Ой, не знаю, Олью, може ти й права. - сказала баба Зоя відпиваючи трохи чаю. - Але ж він може звʼязатися з поганими людьми. Як уявляю собі часом якісь наркотики… 
– Не накручуйте себе даремно. - зупинила її дівчина. - Вам потрібно серце берегти.
Жінка усміхалась, поїдаючи пиріг. Хвилин через десять Ольга почула, як в дверях повернувся ключ. 
«А ось і ти» - подумала дівчина.
Вʼячеслав зайшов на кухню і поставив повний пакет продуктів на підлогу біля холодильника. 
– А вона що тут робить? - спитав він Зою Миронівну показуючи пальцем на Ольгу. Дівчина мовчала.
– Спокійно, Славку. Охолонь. - мовила стара. - Оля все мені пояснила і вибачилась. Ми порозумілися. - вона запропонувала внуку сісти. - Пригощайся пирогом. 
Хлопець не ворухнувся, лиш пронизував Ольгу поглядом. Вона йому лукаво посміхалася. 
– Переді мною ніхто не вибачився. - нарешті мовив він. 
– Бо я ж тебе дома не застала. - сказала дівчина. - Але ось ти тут. То може, поговоримо в коридорі? 
Хлопець мовчки обернувся і попрямував до дверей. Ольга звернулась до баби Зої:
– Зоя Миронівна, я вже піду. - вона пильно подивилася старій в очі. - Дякую вам за чай. І не ображайтесь більше на мене, гаразд? 
– Все добре, Олю. - посміхнулась жінка. - Дякую за пиріг.
Прямуючи до виходу вона швидко дістала телефон та відправила Віктору, заздалегідь написане, повідомлення. 
«Більше шансу не буде»- подумала дівчина і поспіхом взулась. В загальному коридорі, обпершись на стіну біля дверей своєї квартири, чекав Вʼячеслав. 
– Мені можеш не брехати, що прийшла вибачатися. Кажи, чого тобі треба? - він стис кулаки і підійшов трохи ближче. - Що ти бабі розповіла? 
– Та поки нічого. - хитро усміхнулась Ольга. - А потрібно було? 
– Не смій їй нічого говорити про Вікторію, чула мене? - хлопець потроху закипав від люті.
– Невже тобі не всеодно, що бабця дізнається, що ти вбивця? - провокувала Ольга. - Нагадай-но, турбуєшся про її сердечко?
Вʼячеслав кинувся вперед і притис дівчину до стіни, тримаючи однією рукою за шию. 
– Востаннє питаю, чого тобі від мене треба? 
Дівчина скористалася моментом, доки він злився, і непомітно пробралася своєю рукою до задньої кишені його джинсів де, як вона помітила раніше, лежав телефон хлопця. Вʼячеслав не очікував такого, тож не встиг зреагувати і Ольга швидко вихопила телефон з кишені, міцно стиснувши його в руках. 
– Для початку, ось цього! - прохрипіла вона та відчула як рука на шиї стислась міцніше.
Вʼячеслав намагався вирвати у неї телефон , проте Ольга його випередила. Вона з усієї сили вдарила хлопця в кістку на передній поверхні ноги і доки він, захоплений зненацька, потягнувся до больової точки, чимшвидше помчала геть. 
Дівчина знала, що ліфт став би для неї пасткою, тож, не роздумуючи, кинулась до сходів і побігла вверх. Вʼячеслав наступав на пʼяти. Вона встигла дістати ключі, проте не встигла відкрити той єдиний оберт замка, що так завбачливо залишила. Якраз в цю секунду хлопець і наздогнав Ольгу. Він міцно притис її всім своїм тілом до дверей, а потім, схопивши за шию, вдарив головою об одвірок. Дівчина відчула гострий біль у скроні. В очах спочатку заграли іскри, а потім взагалі стало темно. Вона зрозуміла, що втрачає свідомість.