Розділ 10-й

Перше, що зробила Ольга, відкрила ноутбук і знайшла в інтернеті магазин сучасної відеотехніки. Це було дорого. Тож вона  дістала свої готівкові заощадження, які планувала витратити на літню відпустку і, не роздумуючи, вирушила за вказаною адресою. Через годину дівчина вже була на місці. Вона довго консультувалася у продавця, доки не обрала 5 міні-відеокамер, непомітних і зручних. Вони здатні були записувати як зображення, так і звук, не потребували провідного підключення (звʼязок забезпечував “Wi-Fi”або “Bluetooth”) та просто ставились періодично на зарядку. Одна така «крихітка» вартувала близько 10 тисяч, але Ольга не шкодувала. Дівчина знала, що саме вони - її головні інструменти, тож повинні бути якісними, надійними і не підвести у найвідповідальніший момент.
Всю неділю Ольга не знаходила собі місця. Вона хотіла якомога швидше вийти на роботу, бо там був наступний ключ до втілення її плану - Артем. Просити про таку послугу по телефону, було б не зовсім доречно. Тож, щоб хоч якось заспокоїтися, Ольга взялася до справи, яку вміла робити найкраще - пекти. Цього разу вона приготувала цілу гору солодких, запашних булочок з родзинками. І в понеділок понесла контейнери на роботу. 
ІТ- відділ у лікарні складався з трьох системних адміністраторів, що відповідали за роботу компʼютерів, інтернет-мережі та програмного забезпечення. Один з них налаштовував роботу медичного обладнання і мав відповідну кваліфікацію. З усіх трьох Ольга добре знала тільки Артема. Він був приблизно її віку і саме до нього дівчина найчастіше зверталася, коли зникав інтернет, не працював комп’ютер чи «зависала» її медична програма. 
Дівчина зайшла в ІТ-відділ, де кожен сидів за своїм окремим робочим столом і покликала Артема. 
Вони сперлися на підвіконня у коридорі і Ольга дістала з пакету повний контейнер булочок. 
– Це тобі на обід до чаю. - посміхнулась дівчина. Вона намагалася задіяти весь свій жіночий шарм, але не дуже добре вміла це робити. - І хлопців можеш пригостити. 
– Далі, я так розумію, буде якесь надважливе завдання, вгадав? - Артем посміхнувся у відповідь і, діставши булочку, почав швидко жувати. - Пробач, я зранку не снідав.
– Все гаразд. - мовила Ольга. - Так, мені дуже потрібна твоя допомога. Еее… це скоріше особисте прохання. Не має жодного відношення до роботи.
– Шлухаю увано… - пробелькотів він з наповненим ротом.
– Я придбала портативні відеокамери для квартири, але сама їх не встановлю. - сказала вона. - Ти розбираєшся в такому?
– Угу… - кивнув хлопець.
– Зможеш підключити до мого ноутбуку? Ну, і налаштувати там все, щоб працювало добре? 
– Гаразд. - мовив Артем і відкусив наступну булочку. - Це все?
– Еее, ні…. - завагалася Ольга. - Це треба зробити якомога швидше.
Хлопець нічого не відповів, лиш пильно подивився в очі дівчини.
– У мене сьогодні добова зміна. Як щодо завтрашнього вечора? 
– Добре, відпрошусь раніше з роботи. - сказав Артем. - На четверту буде зручно? 
– Так, дякую тобі! - щиро всміхнулася Ольга. 
Вона хотіла бува вже піти, проте хлопець раптом лагідно торкнувся її руки. 
– Але ти теж зробиш мені послугу. - сказав він.
Дівчина була ошелешена такою заявою Артема, проте не спішила робити висновки. Вона завжди знала хлопця з хорошого боку.
– Еее.. так, звісно. - стримано мовила Ольга і забрала руку до кишені свого медичного халату. - Я заплачу скільки скажеш.
– Мені не потрібні гроші. - він ніяково опустив очі. - Мені потрібне побачення. 
– Що?! - дівчина не помітила, як підвищила голос, проте вчасно схаменулася. - Ти справді такої про мене думки? - сказала вона вже тихіше. 
– Господи, Олю! Хто про що, а ти про ліжко. - засміявся Артем. - Ти справді такої про мене думки? - повторив він її слова і дівчина почервоніла. 
Вона не знала що відповісти, тож просто мовчала.
– Одне пристойне побачення. Кіно, прогулянка, вечеря. Погоджуйся! - наполягав хлопець. - Тільки так ти зможеш дізнатися, який я класний. 
– І скромний… - усміхнулася Ольга.
– І скромний… - підтвердив Артем. - То що, коли там у тебе наступний вихідний?
Дівчину знову застали зненацька.
– Еее… - вона переглянула графік чергування в телефоні. - В четвер знову добова зміна… Тож, мабуть субота або неділя.
– Тоді в суботу в обід? - хлопець чекав відповіді. - Десь о третій?
– Гаразд-гаразд, домовились. - поспіхом відповіла Ольга. - Чекатиму тебе завтра, адресу відправлю повідомленням. 
Ніч пройшла на диво спокійно. Проте заснути все одно не вдалося. Дівчину переслідували думки: що з нею буде у випадку провалу? Тож нормально Ольга відпочила вже вдома. Артем мав прийти о четвертій. Вона заздалегідь приготувала мʼясний пиріг, якщо хлопець виявиться голодним після роботи. І не помилилася. 
Покінчивши зі стравою він взявся до діла: оглянув маленькі камери, оцінив ракурси зйомки. По одній на кожну кімнату: коридор, ванна, кухня, вітальня і спальня. 
– Нагадай, навіщо тобі це? - запитав раптом Артем, ховаючи одну із «крихіток» між спецій на поличці кухонної шафи. 
Він довго не міг обрати для неї підходяще місце, але зрештою кухню стало видно повністю. В ванній це була полиця з шампунями, у спальні картина над ліжком, у вітальні стелаж з книгами і зрештою в коридорі - вішалка для одягу. Максимально непомітно, як і просила Ольга. 
– Планую знімати кулінарний блог. - стенула плечима дівчина. 
– Я чомусь так і подумав. Не важко здогадатися. - усміхнувся Артем. - Ти так добре готуєш. І ванна кімната якраз підходяще місце. 
Ольга опустила очі, проте не відповіла, тож хлопець сів за ноутбук. Завантажив програму, підключив усі 5 камер, налаштував зображення. Тоді пояснив дівчині, як користуватися інтерфейсом: вести спостереження, перемотувати, завантажувати та зберігати відео, працювати як з кожною камерою окремо, так і зі всіма разом.
– А онлайн трансляція можлива? - раптом запитала Ольга. - Ну, в якусь із соцмереж?
– Так, звісно, куди завгодно: Ютуб, Фейсбук, Інстаграм. - відповів хлопець. - Тут головне правильно підключитися. Можна навіть з телефону управляти.
– Вау! Покажеш, як? - запитала вона з захватом.
Артем розповів і про це. А тоді раптом запитав:
– Тепер я тобі більше подобаюсь, так? 
– Еее… що? - не зрозуміла Ольга.
– Ну, раніше ти взагалі на мене ніякої уваги не звертала. - Артем не відривався від монітору, перевіряючи налаштування та звук. - Ти хоча б знала, що подобалась мені? 
– Це ж коли таке було? - дівчина намагалася пригадати, але не змогла. 
– Років зо два тому. - посміхнувся хлопець. - Ще як тільки я прийшов працювати в лікарню. 
– Це тоді, коли Оксана Василівна мене до тебе сватала? - дівчина округлила очі від здивування. 
– Ага. - кивнув він.
– Надя, моя подруга, поставила на мене 200 гривень, а виграла 2 тисячі. - засміялась Ольга зненацька захоплена цікавими спогадами. 
– А Мишко з мого відділу виграв вісім. - раптом Артем подивився Ользі у вічі і вона здивувалася ще більше. - Я мав необережність йому сказати, що ти мені сподобалась. Ну, знаєш, хотів дізнатися імʼя і чи є в тебе хтось…
– Почекай, це ж не чесно… - раптом дійшло до Ольги. - Він же міг натякнути Оксані.
– Ну, я ж не знав тоді, що ви ставки робите. А коли дізнався, то змусив його виставити мені добрячий такий «могорич». 
Ольга дзвінко розсміялася.
– А що? Я відчував, що мною скористалися. - хлопець теж сміявся. А коли сміх вщух, сумно зітхнув.
– Пробач, я справді думала, що все це не серйозно. Василівна ж завжди так робить. Хіба можна її сприймати серйозно? - Ольга опустила очі та зітхнула. - А тоді до мене дійшли чутки, що ти зустрічаєшся з тією Оленою з урології… 
– О, Господи… не нагадуй… - хлопець здригнувся. - Це був такий жах…
– Чому? Вона здавалася милою. - Ольга хитро посміхнулася. - Трішки не врівноважена, звісно…
– Трішки? - хлопець вирячив очі. - Та вона ж від злості кидалась рукавичками об підлогу. 
Артем похитав головою, відганяючи погані спогади. 
– За це її і звільнили? - спитала Ольга стримуючи сміх. 
– Ага, заїхала пацієнту в пику тими рукавичками. - він зітхнув. - Пʼять разів.
Він заплющив очі та пригадав:
– Я думав, що від сорому крізь землю провалюся. Хлопці ще добрих пів року сміялися з мене, ніби я люблю побої у ліжку. 
Ольга вибухнула сміхом, тримаючись за живіт, а коли нарешті заспокоїлася, то помітила, як сумно дивиться на неї Артем.
– Можна тебе запитати? - тихо промовив хлопець. Вона кивнула.
– Тобто, я хотів лише сказати, що час від часу нам усім дуже потрібні гроші чи підтримка… - він намагався правильно підібрати слова. - І не потрібно впадати в крайнощі, якщо в тебе якийсь складний період… краще звернутися до рідних або друзів…
– Еее… ти про що? - дівчина не розуміла його слів. 
– Я про це. - він показав пальцем на екран ноутбуку. - Це поганий підробіток. Всі ці «онліфанси» чи «порнхаби» - таке паскудство.
– Почекай, що? - Ольга була збентежена, проте не здивована. Нарешті до неї дійшло, що намагався сказати Артем. - Ти думаєш, я буду виставлятися голяка перед старими збоченцями заради наживи? 
– Ну, там не лише старі… - нічого кращого він не придумав, щоб відповісти.
– Ні-ні, Артеме. - поспіхом запевнила Ольга. - Ні, це не для цього. 
Хлопець мовчав, мабуть чекав відповіді на питання: для чого ж тоді? Дівчина вирішила відбутися жартом:
– Та й немає у мене таких пишних форм, щоб підходити для цієї роботи. - сказала вона.
– Але ти красива… - лагідно мовив Артем. - Ти хоча б знаєш про це?
– Дякую… - Ольга відчула як запалало її обличчя. - І дякую за турботу. 
– Пусте, просто я подумав… - він зітхнув. - Якщо тобі раптом потрібна якась допомога… 
– Все добре, я… - Ольга міркувала, що сказати. - Я дійсно не можу поки розповісти. Це складно пояснити. Але згодом, мабуть, зможу…
– Справді? - усміхнувся Артем. - Тобто, це не останнє наше спілкування? 
– Звісно, що ні. Вечір був чудовим, дякую тобі. - дівчина посміхалася у відповідь. - І у нас же іще побачення в суботу…
– Так, мабуть варто буде вважати його вже другим. - він раптом підвівся і ніжно поцілував Ольгу в чоло. Вона затамувала подих, боячись поворухнутися. 
– До зустрічі… - мовив нарешті хлопець. 
Дівчина попрощалася, закрила за Артемом двері і довго дивилася на себе в дзеркало у коридорі. Хтось вважав її красивою. Та якою вона здавалась собі? Хвилясте волосся, незрозумілого мишачого кольору. 
«Може, почати його фарбувати?» - подумала Ольга. 
Такі ж сірі очі, звичайні, не яскраві. А от ніс ніби нормальний, прямий. Невисоке чоло, тож вона ніколи не відрізала чуба. Овальне обличчя і пухкенькі губи. Все в ній було звичайним, пересічним. Та чи подобалась вона собі? Важко сказати.
«Доки не звільнюсь від минулого, ніяких побачень та стосунків» - промовила дівчина до свого відображення у дзеркалі і подалась спати.