Евеліна чула стук копит, що віддалявся. Вона боялася поворухнутися, тулилася до чоловіка, слухала його пришвидшене серцебиття та нерівне дихання. Пальчики чоловіка почали ніжно пестити спину, а лагідний голос лоскотав вуха:
– Все, Айне, вони пішли. Не бійся, можемо одягатися та повертатися у табір.
Дівчина кивнула й неохоче відхилилася. Погляд натрапив на штани. Евеліна підвелася, підняла їх із землі та соромлячись, швидко натягнула на себе. Почувалася використаною, розтоптаною та зневаженою. З усіх сил стримувала сльози. Анвар ніби відчув це й підійшов до дівчини. Схопив за тендітні пальчики, що зав’язували шнурівку на сорочці, змусив завмерти та подивитися на себе. Чоловік вже повністю одягнувся й випромінював впевненість:
– Ти чого засмутилася? Через Елизара, так? Він сказав неправду, не думай про це, – гарячі вуста обережно торкнулися щоки, залишили там слід від поцілунку та опустилися нижче. Зосередилися на її губах та виводили невагомі візерунки. Анвар цілував обережно, чуттєво, трепетно. Дівчина навіть не підозрювала, що він може бути таким ніжним. Складалося враження, що йому не байдуже, наче кам’яне серце щось відчуває до неї. Чоловік тримав її за талію й навіть коли вже не цілував, не поспішав відпускати Евеліну:
– Обладунки не одягай, знайдемо в таборі пристойний одяг для тебе.
– Ти не відправиш мене назад до палацу?
– Наче тебе це стримає, – Анвар розсміявся й поцілував у щічку, – ти ж все одно зробиш по-своєму. Житимеш у моєму наметі. Пообіцяй, коли почнеться битва, ти не рватимешся на поле бою, перебуватимеш у відносній безпеці в лазареті й не зцілюватимеш інших до знемоги. Діятимеш розумно, зважаючи на свій магічний резерв.
Евеліна невпевнено кивнула. Не хотіла обіцяти те, що не збирається виконувати. Анвар нахилився та підняв обладунки. Дівчина швидко зав’язала шнурівку на сорочці, взулася і чекала подальших розпоряджень. Король взяв її долоню й тіло Евеліни одразу вкрилося вогнем. Покірно йшла поруч, потай милуючись чоловіком. Відчувала до нього особливий трепет від якого мліло серце.
У лісі на них чекав осідланий кінь. Сірий, з блискучою шерстю, весело махав хвостом. Елизар злісно зиркнув на Евеліну й це трохи охолодило полум’я, що розгорілося всередині неї. Анвар, ніби не помітив напруження, що витало в повітрі:
– Я допоможу забратися у сідло, – він підхопив Евеліну під руки й в одну мить вона опинилася у сідлі. Чоловік примостився ззаду та поклав долоню на її живіт, – тримайся за мене.
Король смикнув за вуздечку і кінь вирушив у дорогу. Незручна тиша породжувала непотрібні думки й сіяла сумніви у серці Евеліни. Під сердитий погляд Елизара, Анвар міцно притулявся до спини дівчини та пестив її пальчики. Евеліна не знала, чи ці ніжності призначені для одного глядача, чи чоловіку справді хотілося цієї ласки. Вони виїхали на галявину, герцог пришвидшив коня та порівнявся з ними:
– Накажеш вирушати до Геніська? Ми й так втратили пів дня.
Анвар ніби не почув нотки докору у голосі, спокійно мовив:
– Ні. Ми ж послали гінця. Почекаємо відповідь Корнелії, побачимо чи згодна вона виміняти шановного герцога.
– Ти ж знаєш, вона не погодиться. Навіщо це все?
– Хочу домовитися з герцогом, а відмова Корнелії тільки підштовхне його прийняти мою пропозицію.
– Що за пропозиція? – в очах Елизара промайнула цікавість.
– Згодом дізнаєшся, – Анвар нахилився до Евеліни та гарячим подихом обпалив вушко, – ти тремтиш, замерзла?
Дівчина помахала головою. Насправді вона тремтіла не від холоду, а від близькості чоловіка, що породжувала непотрібні спогади й змусила щоки спалахнути вогнем. Король, майже торкаючись губами до розпашілого обличчя, тихо прошепотів:
– Ти сьогодні надто мовчазна і покірна. Тепер щоранку я даруватиму тобі порцію пестощів, це на тебе позитивно впливає.
– Не даруватимеш, – Евеліна різко розвернулася та намагалася поглянути у нахабні темні очі, наповнені хіттю. – У тебе є наречені, забув?
– Це лише формальність. Мої ночі належать тобі.
Ночі. Таке зізнання ще більше розятрило свіжі рани у серці. Анвар не говорив про кохання, захоплення чи навіть легку симпатію. Складалося враження, наче все, що його цікавить, це тільки любовні втіхи. Евеліна помахала головою:
– Я не буду твоєю іграшкою.
Вони виїхали до табору й одразу, дівчина помітила незваних гостей. Анвар напружився й шепнув на вухо:
– Поговоримо потім.
Евеліна прискіпливо оглядала гостю, що сиділа верхи на білому коні. Її темно синя амазонка розвівалася на вітру, з-під волошкового капелюшка з пір’ям павича, виглядали русяві пасма волосся, а руки від пекучого сонця ховали мереживні рукавички. Погляд карих очей розгублено перебігав з короля на Евеліну й знову чіплявся за чоловіка. І хоч, герцогиня намагалася приховати справжні почуття, проте насуплені брови виказували невдоволення. Вуста Сесілії розтягнулися у фальшивій посмішці:
– Ваша Величносте! Пробачте за несподіваний візит, але у мене важлива справа.
– Герцогине Ріденсбург, ваша поява дуже несподівана. Дамам не місце на полі бою.
– Як я бачу, це правило стосується не всіх, – Сесілія гнівно зиркнула на Евеліну, й театрально змахнула рукою, – хоча, служниця зовсім не дама. Моя справа не терпить зволікань.