Глава 50

Евеліна прокинулася, лежачи на оголених грудях чоловіка. Чітко чула стук його серця, мужні руки огорнули тіло. Дурман вивітрився й Евеліна згадала, що відбулося.  На мить заплющила очі. Сподівалася, що це все їй наснилося. Вибралася від рук коханого та сіла. Одяг валявся біля неї, сиділа на темних штанах, де помітила сліди крові. Живіт нив від легкого болю. Швидко схопила сорочку та приклала до грудей, ховаючи своє тіло. Щоб не закричати прикусила палець. Не так вона уявляла свій перший раз. Сама не розуміла, як дозволила бажанням підкорити свою волю. У спогадах виринули гарячі поцілунки, міцні обійми та пестощі Анвара. Все було чудово, крім самого факту цих любощів. Не знала, як тепер поглянути в очі чоловіку. Він помітив її стурбованість й сів поруч, зовсім не соромлячись своєї наготи.

– Ти чого? – долонею торкнувся плеча й притиснув дівчину до себе. Вона ще більше прикрилася сорочкою.

– Ми, ми…, е, – дівчина запиналася й не могла чітко сформулювати думку. Анвар посміхнувся й ніби потішався з ситуації:

– Кохалися? Так.

– О, яка ганьба!

Евеліна заховала долонею очі. Сором огорнув товстою ковдрою й змусив щоки палати. Анвар невдоволено хмикнув:

– Знаєш, це не те, що хотілося б почути. І здається я ніде не зганьбився.

– Ні, це я про ситуацію в цілому, – дівчина здавалася кумедною. Анвар спіймав її пальчики й тепер вона тримала сорочку лише однією рукою. Чоловік ніжно провів  по тильній стороні долоні:

– Що тебе бентежить?

– Ти сам засуджував мене за гріховний зв’язок, оспівував оди невинності до шлюбу, а тут вкрав її у мене, – зрозумівши, що обмовилася, Евеліна прикусила губу. Сподівалася, що чоловік не помітив цієї особливості. 

– Ти наче не пручалася, – почувши таке, від злості Евеліна стиснула губи. Чоловік посміхнувся та поцілував у щічку, – погоджуюся, наш перший раз вийшов не дуже романтичним, але в майбутньому я виправлюсь. До речі, про це. Як так вийшло, що попри гучні заяви Елизара, ти з ним не спала?

Евеліна зіщулилася. Почувалася так, наче її викрили у найгіршому у світі злочині. Вона звела брови докупи:

– З чого ти взяв?

– Айне, яка ж ти маленька, – посмішка осяяла його обличчя. – Чоловік знає, коли він перший.

Евеліні хотілося втекти від сорому. Досі не розуміла, як могла віддатися Анвару. Звісно, вона його кохала, відчувала нестримну пристрасть, але хотілося б, щоб це було взаємно. Почувалася використаною та розбитою. В надії приховати небажані сльози, опустила голову:

– У мене з Елизаром не було романтичних стосунків. Він дізнався, що я володію магією й вчив нею користуватися. Запевняв, що ти вб’єш мене, якщо тобі стане відомо про мої здібності. Щоб приховати від тебе наші заняття він вигадав цю легенду. Потім, Елизар зізнався мені у коханні, але після поцілунку з ним, я остаточно зрозуміла, що кохаю тебе.

– Ти цілувалася з ним? – темні очі Анвара горіли злістю. Він сильніше стиснув долоню та грізно нахмурився. Евеліна похитала головою:

– Ти не почув головного.

Дівчина вже вдруге зізналася йому в коханні. Натомість хотілося, щоб Анвар сказав хоч щось у відповідь, проте чоловік вперто мовчав. З лісу донісся галас. Цокіт копит, кінське іржання та чоловічі голоси стрімко наближалися. В очах Евеліни промайнув переляк. Вона, забувши про сором, оголилася перед королем, швидко розправила сорочку та одягнула на себе. Незав’язана шнурівка показувала груди, а розтріпане волосся стирчало у різні боки. Навіть попри це, дівчина здавалася привабливою. 

З лісу вибігли коні. Евеліна помітила першого вершника й відвернулася, поспішно зав’язуючи сорочку. Елизар зупинив скакуна та холодним поглядом виморожував спину.

– Айне! З тобою все добре?

Герцог зістрибнув з коня та швидко наближався. Дівчина підібрала ноги під себе:

– Елизаре, не підходь! – трохи тихіше, так, наче не бажала, щоб хтось почув, пояснила, – я оголена.

Герцог зупинився, але крижаний погляд з її спини нікуди не зник. Анвар одразу  пригорнув дівчину до себе. Намагався широкими долонями заховати Евеліну від сторонніх. 

– Ти невчасно, Елизаре.

– Невчасно? – голос Елизара виказував роздратування. – Король зник на всю ніч і ранок. Тебе всі шукають, гадали, викрали вороги, а ти замість того, щоб обдумувати воєнну стратегію, звабив мою дівчину. Примусив її, так? Як ти міг?

– Вона не твоя, – Анвар гаркнув й, наче боявся втрати, сильніше притиснув до себе Евеліну. – Я тобі ще вчора сказав, забудь про неї.

– А я сказав, що не забуду. На відміну від тебе, я її кохаю. Ти використав Айне, повернешся до своїх наречених і про її існування навіть не згадаєш. Твоя увага до дівчини тільки тому, що я зізнався тобі у почуттях до Айне, так? Ти не хотів, щоб я втрачав голову через служницю і вирішив очорнити її у моїх очах. Знай, у тебе нічого не вийшло, я все одно хочу бути з нею.

Кожне слово, наче іржавий цвях, забивалися у серце Евеліни. Воно кровоточило і боліло, дівчина розуміла – Елизар має рацію. На жаль, вона для коханого – ніхто, швидкоплинна забавка, втіха на одну ніч про яку не варто пам’ятати. Наче у кокон, зарилася носом  у мужні груди й насолоджувалася близькістю чоловіка. Почувалася закоханою дурепою, але нічого не могла вдіяти з собою. Сердилася на себе, не стрималася, піддалася дурману квітів і знехтувала своїми принципами. Анвар продовжував її обіймати: