Глава 49

Чоловік похмурнішав. Він не поспішав відповідати й з кожною секундою серце Евеліни билося сильніше. Дівчина боялася почути те, про що підозрювала. Звісно, вона не малювала рожевих мрій про кохання з його боку, їй необхідна правда. Анвар обійняв її за плечі й Евеліна не мала сили опиратися. У його руках робилася слабкою, беззахисною та піддатливою.

– Не кажи так. Особисте життя Елизара мене ніколи не цікавило. Річ у тобі. Ти приваблюєш мене і поступово тягнеш до прірви. Вчора, ти влучно зауважила, жодний з нас навіть при сильному бажанні не зможе з тобою одружитися. Ми йдемо на війну, я не знаю чи прокинуся завтра, але єдине у чому зараз впевнений це те, що хочу прокидатися з тобою. 

Чоловік потягнувся за поцілунком, проте Евеліна приклала пальці до його вуст, цим самим зупинивши такий намір.

– Тобто, користуєшся принципом – живемо одним днем і не думаємо про майбутнє? Невже гадаєш, що після цих поцілунків я зможу спокійно дивитися, як ти одружуєшся з іншою? Відкрию таємницю – не зможу, бо ти для мене щось означаєш. Краще забудь про мене і не ятри серце ще більше. Зі своїми почуттями впораюся сама, нехай тебе це не бентежить.

Евеліна скочила на ноги та попрямувала якомога далі від чоловіка. Позаду лунав його голос:

– Айне, зачекай!

Дівчина стиснула губи та пришвидшила кроки. Коханий навіть не знав справжнього її імені. Йому подобалася лише оболонка, зовнішність тієї, чиє місце вона зайняла. Заховалася за деревами й сподівалася, що чоловік її не переслідуватиме. Приблизно годину блукала лісом. Якби не прикро було визнавати, але вона заблукала. Тікала від коханого, від самої себе та непотрібних почуттів й загубилася. Не знала, як вийти до табору. 

Попереду з'явилася галявина із яскравими жовтими квітами. Великі пелюстки з довгими червоними тичинками манили погляд. Дівчина пройшла до центру поляни та зупинилася. Нестрималася, нахилилася, доторкнулася до бутона й вдихнула квітковий аромат. Червоні пилинки опинилися на шкірі. Солодкий аромат дурманив розум та затуманював свідомість. Земля хиталася під ногами й дівчині здавалося, що вона пливе на золотистій хмаринці. З грудей вирвався сміх. Раптом стало весело, радісно, хотілося стрибати й танцювати. Дівчина кружляла на місці й продовжувала реготати.

– Айне, негайно тікай з поляни, – суворий голос Анвара викликав ще більший сміх у дівчини. Їй здавалися кумедними його насуплені брови та напружені вилиці. Чоловік підійшов до неї та безцеремонно схопив на руки. Дівчина тремтіла від сміху, поклала долоні на його шию й притулилася до сильних грудей. Анвар швидким кроком йшов з поляни геть, й це здавалося Айне кумедним.

– Я тобі казала, що ти неймовірно вродливий? Мені подобається у тобі все. Ну, крім насуплених брів, – дівчина доторкнулася до лоба чоловіка й намагалася розрівняти його брови, – не супся, тобі пасує посмішка.

– Айне, припини. Це дія квітів, вони дурманять розум і можуть навіть викликати галюцинації.

Дівчина голосно зареготала. Про такі квіти вона ніколи не чула й ці слова здавалися вигадкою. Єдине, що її зараз дурманило – це близькість чоловіка. Евеліна піддалася бажанням та потягнулася до нього. Губами схопила його вуста та виводила невидимі візерунки. Спочатку, відчула невпевнений опір, а потім чоловік підхопив її гру. Зупинився та почав цілувати у відповідь. Пальці Евеліни спустилися по обличчю вниз і огорнули шию коханого. Він відірвався від її губ і розреготався:

– Це все квіти. Потрібно тікати.

Не припиняючи сміятися, Анвар продовжив шлях. Евеліна злегка прикусила мочку його вуха, й крізь сміх, мовила:

– Тоді зірви мені букет. Давно не почувалася такою щасливою. У мене є все, що треба дівчині: красиві квіти й коханий чоловік поруч.

– Ти сказала коханий? – Анвар зупинився й припинив сміятися. Поляна залишилася позаду, проте отруйний дурман ще не вивітрився з голови. Евеліна приклала долоню до рота:

– Ой, я хотіла зберігати це у таємниці. Ти нестерпний, знаєш? – дівчина стукнула у сталеві груди своїм маленьким кулачком.

– Знаю, – Анвар не задумуючись відшукав її вуста і поцілував.

Евеліні вже не було смішно. Веселощі змінилися пристрастю. Її охопило нестримне бажання цілувати чоловіка. Сама не усвідомила в яку мить, звилася навколо його тіла й обійняла сильний торс ногами. Її пальчики окреслювали спину, забралися під сорочку та виводили піруети на гарячій шкірі. Анвар повалив дівчину на землю, й вона опинилася на опалому листі. Чоловік навис зверху та продовжував цілувати, прокрадаючись під її одяг. Широкі долоні пестили тіло та квапливо роздягали дівчину. Вир божевілля заволодів ними обома, позбавив можливості думати й вони піддалися своїм бажанням…