Глава 44

Вихром забігла до цілительської. Сподівалася обманути Тітуса й досягнути свого. Зупинилася на порозі, не наважуючись пройти всередину. На широкій лавці сидів воїн. Його обладунки лежали на підлозі, а сам він скривившись, стиснув руки в кулаки. Сорочки на ньому не було й Евеліна помітила як з-під ребер кровоточить рана. Дівчина пройшла вперед та плеснула в долоні:

– Ой, лишенько! Що трапилося?

– Не кричи, – Тітус намочив ганчірку водою й промивав рану, – звична справа, підстрелили стрілою. Хлопець приїхав аж з Геніська з отвором у животі. 

Евеліна простягла долоні:

– Я спробую допомогти.

Тітус забрав ганчірку. Дівчина спробувала зосередитися та зцілити пораненого. Проте, всупереч очікуванням, туман так і не з’явився. Евеліна намагалася сконцентруватися та згадати те відчуття, коли у ній вирує магія. Якщо, для того, щоб висмоктати з когось життя їй потрібно було злитися, емоціями підживлювати темне єство, то для зцілення вона концентрувалася на любові. Анвар. дівчина боялася, що це похід стане для нього останнім. Не допустить, нізащо не віддасть його у лапи смерті. На кінчиках пальців зародився туман, розрісся та окутав рану зеленою пеленою. Евеліна закінчила зцілення. Пошкодження затягнулося й ніщо не нагадувало про колишнє поранення. Хлопець вражено помахав головою:

– Нічого собі! Я такого ще не бачив, тільки чув про істинних цілителів.

– Це ще один доказ, що я маю йти в похід, – Евеліна заявила це з гордістю, високо піднявши підборіддя. Тітус жбурнув ганчірку на обладунки:

– Ніякий це не доказ. У тебе друге зцілення за день. Як почуваєшся? Є слабкість, запаморочення, нудота?

– Ні, нічого подібного.

– Вважатимемо, тобі просто пощастило, – цілитель підвівся на ноги, – йди відпочивай і не грайся у велику цілительку. На війні море крові, ти навіть не уявляєш усіх жахіть, які там відбуваються. 

Евеліна зрозуміла, Тітус не порушить наказ короля. Ображено заховала погляд у підлогу й зачепилася ним за обладунки. У голові виникла божевільна ідея. 

– А коли ви вирушаєте? 

– На світанку, Анвар не має наміру втрачати час.

– Добре, я віднесу обладунки у пральню, нехай їх почищуть, – Евеліна поспіхом підняла обладунки та вийшла з кімнати. Вона і справді прямувала до пральні, але зовсім не з такою благородною метою. Відчистила їх й зняла з мотузки чоловічі штани та сорочку, які ще не встигли висохнути. Залишок дня перешивала одяг під себе. Хай там як, а вона вирушить у цей клятий похід і, в разі необхідності, зцілить короля. Після вечері, дівчина з вікна своєї кімнати спостерігала за конюшнею. Всі бігали, метушилися, наповнювали вози провізією та готувалися до походу. 

Двері скрипнули й сповістили про прихід гостя. Евеліні розвернулася в надії побачити Анвара. Розчарування огорнуло морозною хвилею. Справді, чого б це королівська нога ступала у її скромні хороми? До неї підійшов Елизар, й навіть не соромлячись, притиснув дівчину до себе:

– Як я скучив! Моя пташечка вже знає, що я вирушаю у похід?

Його долоні наче примерзли до талії й викликали морозні сироти. Дівчина вирішила, що це її шанс здобути законне місце у цьому поході. Їй хотілося вирватися з міцних обіймів, що наче тугі канати сковували тіло. Пересилила себе й широко посміхнулася:

– Знаю, хотіла піти з тобою, але Анвар не дозволив.

– Я дещо чув, – Елизар насупив брови, – ти не повинна була йти до нього. Леді не місце на полі бою. 

– Я й не рвалася воювати. Сиділа б собі десь у наметі й зцілювала поранених.

– У тебе викривлене уявлення про війну.

– Хай там як, але я б змогла бути з тобою, – Евеліна поклала долоню на його груди й грайливо проводила пальчиками по білій сорочці, – нам не довелося б витримувати стільки днів розлуки. Крім того, на полі бою легше забрати сили у короля. Там точно мене ніхто не запідозрить.

Очі Елизара загорілися яскравим блиском. Дівчина розуміла – своїм висловом потрапила точно у ціль. Його долоня опустилася трішки вниз та непристойно стиснула  сідницю:

– Моя пташечка! Я й не хочу з тобою прощатися, зробимо цю ніч особливою?

Чоловік потягнувся губами до її вуст. Евеліна не бажала цього поцілунку, все всередині неї протестувало та опиралося. Наче рятівне коло, скрипнули двері. Евеліна повернула голову й побачила Анвара. У цю мить, її тіло наче обпалило вогнем. Чоловік зупинився на порозі й не рухався. Суворо звів брови докупи та ненависно свердлив поглядом їх обох. Евеліна отямилася перша. Звільнилася від набридливих рук й зробила крок убік. 

– Ваша Величносте! Чим завдячую несподіваному візиту?

Анвар насупився та пройшов у кімнату. Хазяйським поглядом пробігся меблями й зупинився біля вікна. 

– Прийшов подивитися, як ти вправляєшся у цілительстві. Не очікував, що замість зцілення, ти задовольняєш хтиві бажання мого брата.

Він дивився на неї з осудом, докором та… болем. Темні очі виказували душевні страждання. Цей погляд випалював пустелю у серці Евеліни. Не хотілося, щоб Анвар вважав її коханкою герцога. Елизар, наче навмисно, потер долоні:

– Ти ж знаєш, Айне для мене особлива. Задумуюся над тим, щоб зробити її своєю офіційною фавориткою.