Глава 38

Евеліна дивилася на чоловіка великими очима й не розуміла, що з неї вимагає Анвар. Він послабив шийну хустку, наче вона міцно стиснула шию.

– Цілителі здатні зцілювати не лише людей. Твоя магія здатна повернути яблуку свіжий вигляд.

Евеліна посміхнулася. Подумала, що її вміння дуже б знадобилося у супермаркеті неподалік від її будинку. Зараз колишнє життя здавалася казкою і ніби відбувалося не з нею. Дівчина наблизилася до столу та зосередилася на яблуку. Доторкнулася до нього пальцями, заплющила очі й намагалася вивільнити магію, яка причаїлася у її руках. Проте нічого не сталося. Жодного туману чи хоча б маленької смужки диму не було. Відчула на своїх пальцях гарячий дотик. Від несподіванки здригнулася. Анвар притулився до її спини та прошепотів на вухо:

– Не смикайся, магія вимагає концентрації та спокою. Відкинь хвилювання, – здавалося, що чоловік знущається. Він ніби не знає, як впливає своєю присутністю на Евеліну. Ніжно погладжував її пальці й у животі дівчини почалася пожежа, що загрожувала спопелити все тіло. Вона не розплющувала очей, прислухалася до відчуттів, які штовхали у провалля. Хотілося зробити крок та пірнути у безодню разом з Анваром. Майже торкаючись губами її щоки, чоловік продовжував шепотіти, - розслабся, звільни розум від думок. Відчуй як енергія у тобі прагне вирватися на волю. Не стримуйся, вивільни її.

Евеліна відчула як на кінчиках пальців зароджуються іскри. Тоненькими лапками лоскочуть шкіру й кружляють у рухливому танці. Відриваються та летять у повітря, огортаючи яблуко зеленим туманом. Дівчина розплющила очі й дим розвіявся. На столі стояв свіжий фрукт з ідеальною шкіркою. Вийшло! Від щастя, дівчина підстрибнула на місці. Тішилася, що у ній є світла магія, яка, як вона сподівалася, придушить темну. На радощах, Евеліна розвернулася та обняла чоловіка. Під долонями відчула напружені м’язи спини, що розбурхували уяву.

– Вийшло! У мене вийшло, – дівочий дзвінкий сміх пробігся покоями. 

Анвар не відводив здивованого погляду, який зосередив на губах дівчини. Його очі здавалися затуманеними, а зіниці розширеними. Чоловік обійняв Евеліну за талію й різко потягнувся до неї. Мазнув губами по вустах дівчини й вона різко відсахнулася, звільнилася від бажаних обіймів:

– Вибачте, Ваша Величносте! Я порушила всі межі.

Підібрала поділ сукні та кинулася до дверей. Швидко, щоб Анвар не встиг нічого сказати, покинула королівські покої. Вибігла з кімнати, наче вжалена шершнем. Мчала коридорами й нікого не бачила попереду. Сльози застеляли очі та підсилювали гіркоту, що підійшла до горла. Зачинилася у кімнаті й підійшла до вікна, поспішно витерши непотрібні сльози. Змушувала себе не плакати, адже навіть у найважчі часи завжди залишалася незламною. 

Злилася на себе. Анвар дивно діяв на неї. Поруч з ним не могла ясно мислити, виникало бажання пригорнутися у його гарячі обійми й… цілувати. Цілувати до безтями, жадібно, пристрасно. Попри його нестерпну поведінку, хотілося бути з ним, ділитися радощами й тривогами та відкрити усі таємниці. 

Евеліна потрусила головою, відганяючи такі думки. Підозрювала, що чоловік застосував чари, закохав її у себе, адже не знала як інакше, пояснити ці почуття. Не розуміла, як можна кохати того, хто намагався тебе спопелити та скинути зі скали. Їм ніколи не бути разом, вона – опинилася у тілі служниці, а він – король і має дві наречені. Усвідомлення цього отруйним кинджалом шматувало серце.

Ніч видалася майже безсонною. Вертілася на ліжку й не знала як правильно вчинити. Хотілося розповісти Анвару правду, попередити про небезпеку, застерегти, врятувати. Підозрювала, що Елизар не зупиниться й вигадає нові способи усунути брата від влади. Боялася, якщо король дізнається, то не роздумуючи стратить її. Вона ж для нього ніхто. Служниця, піддана, крихітна комаха, що стала на шляху.

Евеліна вже й не рада своєму переведенню. Тепер вона рідше бачитиме Анвара. У неї навіть немає приводу, щоб з ним заговорити. Переконувала себе, що так краще. Вона швидко знищить усі почуття до чоловіка ще у зародку, не дозволить розпуститися молодим бутонам.

Сніданок знову здавався несмачним та прісним. Хотілося увірватися до кухні й навчити готувати більш-менш їстівне. За ці дні набридли всі різновиди каші. Могли б хоч трохи приправити її чимось. Звісно короля годували інакше – м’ясні страви, риба, свіжі овочі, здобна випічка, а вона вже й забула коли останній раз їла щось крім каші. Підвелася й, залишивши ложку занурену у перловку, направилася до цілительської. 

З королівської столови лунав гамірний сміх. Дівчина не стрималася та заглянула до зали. Анвар сидів за столом задуманий, здавалося, всі навколо веселяться, а він наче не живий. Щось турбувало його і навіть Мілберга не могла привернути його увагу. Раптом, король поглянув на Евеліну. В тілі дівчини одразу спалахнув вогонь. Темні очі зачаровували та притягували до себе. Евеліна боялася впасти у каламутну безодню, до якої манило все сильніше. Змусила себе різко розвернутися та втекти. Знову тікала, як боягузка, полохлива лань, що боїться втратити свободу.