Глава 37

Евеліна задумалася. Згадала, що коли тримала жінку за руку, то її огорнув дим. Тоді, дівчина навіть не підозрювала, що насправді зробила. Вона стиснула плечима:

– Можливо. Я бачила тоненькі смужки диму, але вони швидко зникли.

– У дитинстві у тебе не проявлявся цей дар?

– Не знаю, я ж казала, що не пам’ятаю.

Тітус примружив очі:

– Просто так пам’ять не зникає, отже хтось змусив тебе забути. Ти можеш бути в небезпеці.

У цей момент Евеліна вперше задумалася. Можливо хтось і справді намагався позбутися від Айне. Для неї й досі залишалося загадкою як вона опинилася у цьому світі. Зважилася й запитала те, що цікавило її найбільше:

– Ви вірите у переселення душ?

– Ти про дводушників? Я чув про таке, але із жодним не зустрічався. Вважається, що вони не можуть себе контролювати, тому такі люди підлягають страті. Не хвилюйся, дводушники пам'ятають своє колишнє життя. Якщо у тебе повністю відсутні спогади, то ти не дводушниця. Хіба що ти дещо замовчуєш? – Тітус підозріло зіщулився.

Евеліна зрозуміла, за першої нагоди цей чоловік викаже її. Зате тепер вона точно знала, Елизар не збрехав, коли говорив про дводушників і ця таємниця має залишатися з нею. Вона помахала головою:

– Ні, я розповіла все.

– Добре, почитай цю книгу, а завтра спробуємо застосувати твої знання на практиці.

Тітус пішов, залишивши Евеліну одну. Дівчина відкрила книгу. Пожовклі від старості сторінки написані каліграфічним почерком. Не так вона уявляла заняття з цілительства. Принаймні декілька годин нудного читання їй забезпечено. У книзі описувалися рослини і їх властивості з детальним малюнком квітів. Поступово їй стало цікаво і дівчина не помітила як минув час. До кімнати повернувся цілитель. Гучно гримнув дверима. Цей звук наче пробудив дівчину від сну. Від несподіванки вона здригнулася й нарешті відірвала погляд від книги. За вікном почали згущуватися сутінки. Тітус підійшов до стола та пальцями доторкнувся до книги.

– Ого, ти багато прочитала, але чи запам’ятала?

– Не знаю, у мене проблеми з пам'яттю.

– Гаразд, завтра перевірю. Йди вечеряй.

Евеліна вечеряла у столовій для слуг. Вона водила ложкою по прісній каші й ніби відтягувала момент закінчення вечері. Знала, Анвар уже у своїх покоях і чекає на неї. Не хотіла йти до короля. Боялася, що він викриє її темну сутність та спалить на вогнищі, повісить, чи відрубає голову на гільйотині. Як саме відбуватиметься страта, дівчина не знала. До кімнати забігла перелякана Мейзі:

– Айне, ось ти де. Король наказав, щоб ти негайно прийшла до нього, - дівчина важко зітхнула, – співчуваю, він розлючений.

Евеліна поклала ложку на стіл й пішла до королівських покоїв. Ноги наче налилися свинцем і кожний крок давався важко. Цей чоловік здавався непередбачуваним і Евеліна не знала чого очікувати від нього у наступну мить. Опинившись перед покоями, зупинилася. Склала пальці в кулак та несміливо постукала у дерев’яні двері. Хриплий чоловічий голос дозволив увійти.

Покої освітлювали свічки, від яких надходило тьмяне світло. Анвар стояв біля вікна й склавши долоні на ліктях, гнівно дивився на дівчину. Евеліна зупинилася біля дверей та, спохватившись, зробила незграбний реверанс.

– Ти вирішила проігнорувати мій наказ? Чому не приходила?

– Я б не посміла, – при цьому дівчина посміхнулася так, щоб у чоловіка одразу закралися сумніви щодо сказаних слів. – Я затрималася у цілительській  і щойно повечеряла.

Риси обличчя чоловіка пом’якшали й, опустивши руки донизу, підійшов до неї. Зупинився надто близько і мовчав. Евеліна відчула на собі подих чоловіка та прискіпливу увагу карих очей. Його важкий погляд блукав її обличчям. Дівчині хотілося закритися долонями, втекти, сховатися та зникнути. Проте, всупереч бажанням, вона не виказувала страху. З викликом дивилася у його очі й навіть не кліпала. Навмисне зосередилася на темних вуглинках й намагалася розгадати наміри чоловіка. Нарешті, стежачи за реакцією дівчини, він порушив тишу:

– Ми опитали Герту. Вона підтвердила твої слова, але запевняє, що нічого не знала про аколініт. Зрештою, його міг підсипати будь-хто. Так само як і підкласти вихор у саду, чи вкрасти кристал. Останнім часом трапляється надто багато подій і всі вони якимось чином пов'язані з тобою. Дивний збіг, правда?

–Ви звинувачуєте мене?

– Я просто констатую факти, – Анвар говорив спокійно, впевнено і був схожим на змію, що причаїлася в кущах і готова вкусити в будь-який момент. Евеліна стиснула плечима:

– Мені нічого сказати на своє виправдання. Мабуть, я просто опиняюся у потрібний час. Якби я й справді це все влаштувала, то намагалася б триматися осторонь, щоб не викликати підозр.

Вони дивилися одне одному в очі, їхні погляди сплелися у невидимому танці. Дівчині стало жарко, у грудях відчувалася задуха,  а серце відбивало швидкий ритм, наче рахувало секунди до її падіння в прірву. Недоречно згадався поцілунок короля, Евеліна облизала пересохлі губи й нервово ковтнула. Чоловік, важко зітхнув та підійшов до столу.

– Добре, сподіваюся мої люди знайдуть винних. Мені потрібний цілитель, особливо в умовах воєнного стану. Гадаєш, ти зможеш когось зцілити?