Глава 36

Від цієї вимоги, спину Евеліни, накрила гаряча хвиля вогню.  Дівчина боялася, що це заняття стане надто особистим, адже добре пам’ятала непристойну пропозицію Анвара. Не наважувалася заперечувати, оскільки це викличе ще більше підозри. Пішла до свого житла, збирати скромні пожитки. Її поселили в окремій кімнаті. Евеліна раділа, що тепер не доведеться ділити покої з іншими дівчатами й виносити нічний горщик короля. 

У новій кімнаті пахло травами. На дерев’яному ліжку знаходився жорсткий матрац, застелений чистими простирадлами. Евеліна склала одяг у стару шафу зі скрипучими дверцятами. На столі помітила свічник з новенькими свічками,  та маленьке люстерко. Два стільці заховані під стіл і тільки широкі спинки виказували їхню присутність. Приміщення вражало аскетизмом, проте дівчина тішилася, що хоча б чисто. Підійшла до вузького вікна, яке виходило на задній двір. Спостерігала за кіньми, що неспішно рухалися до конюшень. Зненацька, до кімнати увірвався Елизар. Він здавався стурбованим:

– Евеліно, ти як?

Навіть не чекаючи на відповідь, захопив дівчину у міцні обійми. Він стиснув її так, що вмить забракло кисню. Евеліна доторкнулася до його плечей та злегка відштовхнула від себе. Зробивши ковток повітря, почувалася вільніше. 

– Ти мене зараз задушиш.

– Вибач, я просто розхвилювався, – чоловік послабив хватку, проте з обіймів не відпускав. – Ти навіть не уявляєш, яка ти унікальна. У тобі поєдналися два початки – темний і світлий. Цілительство – це виключно світла магія.

Евеліна вибралася з крижаних обіймів чоловіка й відійшла. Відсунула стілець та сіла на нього. Почуте насторожувало її.

– То тепер мені не загрожує страта?

– Не знаю, я ще не зустрічав нікого з таким даром. Світла магія у нас вітається, а темна переслідується. Не раджу розповідати комусь про такий твій бік, а особливо Анвару. До мене дійшли чутки, що він хотів скинути тебе зі скелі.

Від надто яскравих спогадів, дівчина стиснула тканину сукні. Вранці вона боялася померти, Анвар навмисно залякав її, щоб вивідати інформацію. З переляку вона сказала перше, що спало на думку. У їхнє щире кохання король все одно б не повірив. Вона хитро зіщулила очі й висловила свої підозри:

– Серед його людей хтось шпигує для тебе?

– Звісно, чи ти бажала приховати від мене цей факт? – Елизар підійшов до неї та схопив за руки, змушуючи дівчину підвестися, – Евеліно, між нами не повинно існувати таємниць. Анвар – хитрий, він ретельно продумовує кожен крок і під маскою турботи приховує справжні мотиви, – холодні чоловічі губи торкнулися скроні, – я прийду вночі до тебе. Ми потренуємося і завтра спробуєш наблизитися до короля. Звісно, тепер, коли ти не його служниця, зробити це буде важче. 

– Не приходь. Анвар наказав відвідати його після вечері. Він теж виявив бажання потренуватися зі мною.

У Елизара заблищали очі. Герцог нагадував хижака, що нарешті вполював здобич.

– Це наш шанс, Евеліно. Сьогодні забереш у нього силу і ми поїдемо з палацу. Ти маєш це зробити заради себе, заради нас.

Дівчина сердито склала губи докупи. Елизар ніколи не питав, чи хоче вона цього. Припускала, що як тільки вона виконає його бажання, чоловік назавжди позбудеться від неї. Скрипнули двері й до кімнати заглянув Тітус. Евеліна висмикнула руки з крижаних долонь Елизара та зробила крок убік, збільшуючи відстань між ними. Цілитель злегка поклонився:

– Вибачте, герцогу. Я гадав Айне сама.

– Нічого, ти щось хотів? – здавалося, Елизара не збентежила поява чоловіка, а навпаки, він наче тішився, що їх побачили у такій пікантній ситуації. Цілитель посміливішав та зайшов до кімнати:

– Гадаю, варто показати Айне цілительську сьогодні, щоб завтра вона уже змогла стати до роботи.

– Авжеж, - Елизар схвально кивнув. – Не ображай мою пташечку. Впевнений, з неї вийде чудова учениця.

Від злості Евеліна міцно стиснула губи. Змушувала себе мовчати й ледь стримувалася, щоб не висловити усе цьому самовпевненому герцогу. Вона, на відміну від Айне, ніколи не була його. Здавалося чоловік не бачить різниці між ними, тому й поводиться з нею так вільно. 

Цілительською виявилася продовгувата велика кімната із задушливим ароматом трав. Дівчині хотілося відчинити вікна навстіж та впустити свіжого повітря, яке тут давно відсутнє. Стелажі з травами, настоянками, мазями та книгами, розмістилися вздовж стін та здавалися нескінченними. Центр кімнати займав масивний стіл та широка дерев’яна лавка. Тітус вказав рукою на неї:

- Сідай. Для початку навчишся основам. Ти писемна? – дівчина кинула, - чудово. 

Евеліна сіла за стіл та з цікавістю спостерігала за своїм вчителем. Він взяв до рук книгу з жовтими сторінками та коричневою шкіряною обкладинкою й поклав перед нею на стіл. З товстих сторінок посипався дрібний пил, закружляв у повітрі та залоскотав носа. Дівчина чхнула, інтуїтивно заховавши обличчя у долоні. Тітус наче не помітив цього й продовжував настанови:

– Я зцілюю за допомогою магічного зілля. На жаль, дар цілительства майже повністю виродився й ним не володію, лише готую зілля за древніми рецептами. Тобі ж, зілля не потрібне. Ти можеш зцілити й без нього.

– Але я не знаю як, якось саме вийшло.