Глава 35

Евеліна злякалася. Вона привселюдно застосувала чари й боялася, що вб'є герцогиню. Найменше хотілося їй шкодити, але зупинитися не могла. Якась невидима сила змушувала Евеліну продовжувати й туман посилювався. Відчула на собі знайомий дотик. Анвар схопив кисті її рук та змусив опустити долоні. Дівчина почувалася вдячною за це, сподівалася, що не встигла нашкодити Сесілії. Тепер вона зрозуміла істинну суть темної магії. Мабуть, сили заволоділи нею і змусили витягнути магію із Сесілії. В ту мить, вона не контролювала себе. Почувалася жахливо, безжальним катом, що висмоктує життя і це відчуття зжирало дівчину зсередини.

Зелений туман почав розсіюватися. Евеліна принишкла, винувато опустила голову і притулилася до Анвара. Заховала обличчя у його грудях та боялася поворухнутися. Міцно стиснула губи й, впоравшись із шоком, змогла пояснити:

– Я не хотіла. Не знаю, як так вийшло. Цей туман сам з’явився. Сподіваюся я не встигла сильно нашкодити герцогині. Мені шкода, пробачте. Напевно, мене слід утримувати у клітці, якомога далі від людей, щоб я нікому не змогла заподіяти лиха.

На мить запанувала тиша. Далі почулися захопливі видихи служниць. Евеліна боялася розплющити очі й, наче шукаючи порятунку, міцніше притиснулася до короля. Він не заперечував такій увазі. Розімкнув пальці та пригорнув дівчину до себе. Здавалося не існує нікого навколо. Ніхто не розпускатиме пересуди про порушену пристойність і ніхто не обговорюватиме стосунки між королем та служницею. Навіть не зважаючи на погрози Анвара, Евеліна потребувала цих обіймів. Щось манило до цього чоловіка та, попри заборону розуму, змушувало горнутися до нього.

– Дозвольте я все перевірю, Ваша Світлосте! – голос цілителя звучав стурбовано й Евеліна молилася, щоб герцогиня залишилася живою, – неймовірно! Я такого давно не бачив. Схоже у нас з’явився істинний цілитель, Ваша Величносте. 

Анвар лагідно схопив щоки Евеліни долонями й змусив поглянути на себе:

– Айне, ти знала, що володієш даром зцілення?

– Про що ви? – король відпустив її обличчя та кивнув на герцогиню.

Евеліна наважилася та розвернулася. Зрештою, вона мусить відповісти за скоєне. Всупереч очікуванням, вона не побачила постраждалу Сесілію. Руки герцогині могли хизуватися ідеальною шкірою. Від пухирів не залишилося й сліду. Помітивши здивування служниці. цілитель пояснив:

– Ти зцілила герцогиню. Все її тіло позбавилося від пухирів. Дар зцілення унікальний і рідкісний. Звідки ти, дівчино, хто твої батьки? 

Евеліна розгублено похитала головою й перевела погляд на Анвара. Знала – він не вірив у її амнезію, але сподівалася на підтримку чоловіка. Король залишався незворушним, й схоже сам жадав почути відповідь. Дівчина прикусила губу:

– Я не знаю, майже нічого не пам’ятаю. Навіть не знала, що вмію зцілювати.

– Аякже. І ти гадаєш, що ми повіримо у твої байки? – розлючена Сесілія зовсім не здавалася вдячною пацієнткою. – Зрозуміла, що тебе викрили й таким чином намагаєшся відвести від себе підозри. Тепер я впевнена – ти навмисно підсипала аколініт. Залишилося лише дізнатися чий наказ ти виконувала.

У її карих очах виблискувала злість. Руки стиснулися в кулачки й вона, подібно тигриці, наче готувалася атакувати хижу суперницю. 

– Досить, Сесіліє, – гучний голос Анвара змусив Евеліну здригнутися. – Після сьогоднішніх подій, ви не тямите, що кажете. Ми обов’язково знайдемо винного, припиніть кидатися на бідну служницю. Вона, між іншим, повернула вам вроду. Наполегливо рекомендую вам одягнутися і відпочити. Досить непристойностей на сьогодні. Тітусе, Айне – ходіть за мною.

Король впевненим кроком покинув кімнату. Евеліна вирушила слідом. Дівчина йшла позаду, квапливою ходою намагалася наздогнати Анвара. Не знала, як пояснити звідки у неї ця здібність. Якби їй належали хоча б уривки зі спогадів справжньої Айне, то було б простіше. Дівчина боялася вироку Анвара,  не знала, що заведено робити у королівстві з безрідними магічками, тому готувалася до найгіршого. 

Король зайшов до свого кабінету, підійшов до столу та налив брунатну рідину у склянку. Кількома ковтками осушив стакан й запитально погляну на Евеліну:

– Ти не знала, що володієш магією?

– Не знала, що вмію зцілювати. Навіть не знаю, як у мене це вийшло. Не впевнена, що у разі потреби зможу зробити так само.

Анвар сів у широке крісло й насупив брови. Дивився на дівчину так, наче вона смертельно провинилася. Евеліна підозрювала – викрили її темну магію, тепер ніякі побрехеньки не врятують. Тітус зробив крок вперед та наблизився до володаря:

– Цілительство – унікальний дар. Справжніх цілителів майже не залишилося. Дозвольте мені взяти Айне до себе в  учениці. Я навчу її користуватися цим даром і виховаю з дівчини гідну заміну собі. Не гоже закопувати такий талант за брудними горшками.

Анвар ніби почув цього й звернувся до Евеліни:

– Ти справді нічого не пам’ятаєш?

– Ні, останній мій спогад це той, де ви зловили мене у столовій та не дозволили впасти. 

– Добре. Від сьогодні навчатимешся цілительству, поселишся у кімнату поблизу лазарету. Потрібно з’ясувати, що сталося з твоєю пам'яттю. Спогади не могли зникнути без причини. І ще – сьогодні після вечері прийдеш до мене. Я особисто хочу побачити твою магію.