Глава 34

Обличчя Анвара набуло суворого вигляду. Він зі співчуттям дивився на герцогиню, а потім різко перевів погляд на Евеліну:

– Хтось нормально пояснить мені, що тут сталося? Що із Сесілією?

Це питання явно адресував Евеліні. Дівчина розуміла – їй не повірять. Раптова хвороба Герти наштовхувала на припущення, що хтось хотів, щоб звинуватили її. Служниця помахала головою:

– Я не винна. Герта попросила мене віднести цебро з водою герцогині. Сказала, що погано почувається. Я виконала її прохання, налила воду у ванну й раптом рідина стала фіолетовою, а тіло герцогині покрилося пухирями. Це не я. Невже гадаєте, що я настільки дурна, що підсипала ту речовину у воду і власноруч наповнила нею ванну у всіх на очах. Зрозуміло, що я перша опинюся під підозрою. Я б так не ризикувала.

– Або ж навпаки, ти розраховувала на це. Усім відомо – найкраща схованка на видному місці, – Сесілія не заспокоювалася й продовжувала висувати обвинувачення, – тут у мене немає ворогів. Гадала з Мілбергою у нас виникнуть напружені стосунки, але вона дуже мила, не вірю, що герцогиня змовилася з цією служницею, щоб позбутися від мене. Схоже, Ваша Величносте, тепер у вас єдина наречена. Можна сміливо вітати Мілбергу, – Сесілія шморгнула носом та витерла скупі сльози зі щік.

– Аколініт, – Анвар повторив припущення вартового, – це рідкісна речовина, сумніваюся, що Айне мала до неї доступ.

– Але тоді хто? – в очах Сесілії блиснули іскри злості, –  у мене немає ворогів. На гадку спадає лише Мілберга, як ще одна претендентка на статус вашої дружини. Але ми подружилися, не думаю, що вона здатна на таку підлість. Хай там як, але хтось досяг своєї мети. Тепер Міблерга стане королевою.

– Я ще не вирішив кого оберу. Ваші рани не є причиною, щоб я відмовлявся від вас, – король сказав це так впевнено, що ні в кого не виникло жодних сумнівів щодо цього.

Анвар підійшов до ванни й уважно вдивлявся у воду, наче намагався прочитати там ім’я винного. У кімнату зайшов цілитель. Його світле волосся виблискувало сріблястим переливом, в охайно підстриженій бороді закрилися посивіли волоски, а у блакитних очах буяла цікавість. Він поклонився королю. Анвар одразу повідомив:

– Тітусе, хтось підсипав аколініт у ванну герцогині. Внаслідок цього, її шкіра вкрита пухирями.

Цілитель підійшов до герцогині й простягнув долоню:

– Ви дозволите поглянути?

Сесілія мовчки підкотила рукави й продемонструвала пошкоджену шкіру. Тітус нахилився та ретельно оглянув рани. Задумано провів пальцями по бороді й легенько доторкнувся до водянистого пухиря:

– Болить?

– Коли торкаєтеся, то так.

Тітус підійшов до ванни та занурив туди долоню. Чутливі служниці одразу охнули, проте обличчя короля залишалося незворушним. Він жадібно спостерігав за кожним рухом чоловіка. Цілитель витягнув почервонілу руку, яка покрилася пухирями, з води.

– Так і думав. Тут ретельно підібрана доза. Якби  капнули трохи більше аколініту, то ви б відчували пекучий біль. Зараз - лише легке пощипування. Складається враження, що зловмисник не бажав вам нашкодити, лише позбавити вроди й обрав не найкращий метод, адже ваше обличчя не постраждало, а ці пухирі можна сховати під одягом.

– Або винний недостатньо добре знайомий з аколінітом, – у Сесілії існувала своя думка стосовно цього висновку, – якщо ви вважаєте, що викликавши ці пухирі зловмисник мені не нашкодив, то сильно помиляєтеся. Тепер я довіку у дзеркалі бачитиму пошкоджену шкіру.

– Не перебільшуйте. Сучасні мазі з крихтою магії здатні швидко загоїти рани. Декілька днів і шкіра поверне собі колишній вигляд. Зловмисник, очевидно, цього не знав, - цілитель посміхнувся та потрусив рукою, скидаючи з неї краплі аколініту. Сесілія полегшено видихнула:

– Тепер ще б знайти того зловмисника, інакше, він може повторити спробу, або навіть й вбити мене, – герцогиня поглянула на Евеліну, – зізнавайся, хто тобі заплатив, хто наказав підсипати отруту у мою купіль?

– Ніхто, – Евеліна говорила впевнено. Розуміла, якщо не переконає присутніх у своїй невинуватості, то на неї чекає смертна кара. – Я навіть не знала про існування аколініту. Герта попросила віднести воду. Це все.

Очі герцогині спалахнули гнівом. Вона підкотила рукави та скочила до Евеліни, демонструючи їй набряклі рани:

– Поглянь на це! Це твоя робота. Нізащо не повірю, що служниця, яку я знаю все життя, раптом надумала нашкодити мені. Ти і її щось підсипала, так? Через тебе вона почувається погано.

Анвар насупив брови і явно розлютився через такий висновок:  

– Ваші звинувачення, герцогине, не раціональні. Впевнений – це не Айне, а от з вашою служницею варто поговорити.  

Евеліна дивилася на вкриту пухирями шкіру. Круглі, набряклі, схожі на краплі води, викликали жагу доторкнутися та витерти їх. Це бажання ставало все нав'язливішим, дівчина не могла відвести погляд. Наче зачарована, до кінця не усвідомлюючи своїх дій, вона доторкнулася до пухирів. Хотілося врятувати, спасти та звільнити герцогиню від ран. Евеліна відчула тепло у животі, що піднялося до грудей та розділилося двома потоками й направилося до рук. З її пальців вийшов зелений дим, що густим туманом окутав Сесілію.