Глава 33

Чоловік пішов і Евеліна полегшено видихнула. Отримала ковток свіжого повітря й ілюзію примарної свободи. Елизар жодного разу не поцікавився чого вона бажає, лише наказував та ділився планами. Дівчина прала сорочку короля й обдумовувала наступні кроки. Довго дурити Елизара не вийде, вона мусить щось вигадати. До пральної зайшла Грета, особиста служниця Сесілії. Виглядала блідою та похмурою. Схопилася за цебро з водою й приклала долоню до лоба:

– Мені зле. Айне, можеш підмінити мене ненадовго? Леді бажають митися, а я навіть не можу цеберце з водою віднести.

– Звісно! – Евеліна піднялася й занепокоїлася. – Що з тобою?

– Не знаю, слабкість і у голові паморочиться. Он, візьми те цебро. Сесілія уже у купальні. Я трохи відпочину і мені полегшає.

– Впевнена? Може я покличу цілителя? – Евеліна підозріло зіщулила очі. Рівень тамтешньої медицини викликав сумнів, але хоч якось їй допомогти повинні.

– Так, в мене вже бувало таке раніше.

Евеліна взяла цебро з гарячою водою та пішла до купальні. Широка позолочена ванна розміщувалася посеред кімнати й у ній уже ніжилася Сесілія. Служниці натирали її тіло ароматичними оліями. Герцогиня лежала, спершись на спинку ванни, із блаженно заплющеними очима. Евеліна невпевнено стала біля дверей. Не знала, що має робити, адже герцогиню купала вперше. На неї шикнула служниця:

– Не стій, додай вони у ванну, леді замерзала.

Евеліна швидко виконала наказ. Повільно, тоненьким потоком, наповнювала ванну. Вода майже не розхлюпувалася, досягала дна, не торкаючись ніг Сесілії. 

– Вистачить, герцогине, чи налити ще? 

Сесілія ліниво розплющила очі:

– Додай ще. А де Грета?

– Вона трохи нездужає, попросила мене замінити її.

Евеліна вилила всю воду з цебра й очікувала подальших наказів. Герцогиня змахнула ногами та розігнала окріп по всій ванній. Вода стала фіолетового відтінку й кольором нагадувала молодий бузок. Рідина немов закипіла, на поверхні води утворилася фіалкова піна. Сесілія закричала пискливим голосом та вистрибнула з ванни:

– Пече! Все тіло пече. Ти що туди налила?

Евеліна із жахом спостерігала як шкіра герцогині покрилася червонуватими набряклими пухирями. Одна служниця заклякла на місці, заховавши долонями рот, а інша швидко накинула на Сесілію рушник. Евеліна, розгубилася, наче в гарячці метнулася до цебра з холодною водою:

– Може спробувати змити ту речовину?

– Що ти мені підсипала, гадино? – Сесілія дивилася з ненавистю, зібрала дрібні кулачки біля грудей й здавалося в будь-яку мить накинеться на неї. Евеліна перелякано помахала головою:

– Нічого. Я гадала, там просто вода.

– Брешеш! – на очах герцогині з’явилися сльози, – поглянь, що ти зробила зі мною. Це все через короля? Тепер він нізащо не одружиться зі мною. Хто тобі наказав? – навіть не чекаючи на відповідь, розвернулася до служниць та підвищила голос, – покличте вартових, нехай відправлять зрадницю в темницю.

– Але я нічого не робила. Грета попросила віднести це цебро до вас.

Служниці одягнули на Сесілію широку нічну сорочку, яка більше нагадувала балахон. Дівчина, зціпивши зуби, морщилася та стогнала. До кімнати увірвалися вартові. Чоловіки ховали погляд у підлогу, не наважуючись хоч краєм ока глянути на герцогиню. Сесілія, не зважаючи на свій непристойний вигляд, вказала пальцем на Евеліну:

– Арештуйте її. Погляньте, що вона зі мною зробила! – дівчина закотила рукава й простягнула руки, демонструючи червону шкіру, вкриту водянистими пухирями.

– Я доповім володарю і покличу цілителя, – наляканий стражник кинувся до дверей. Інший охоронець прискіпливо глянув на ванну.

– Хтось додав аконіліт. Цю речовину виготовляють на основі аконіту. Якщо додати її у воду, то вона залишиться безбарвною, проте при контакті із живою істотою, набуває лілового відтінку і роз’їдає все живе. Вам пощастило, герцогине, наслідки могли бути смертельними.

– І це ти називаєш пощастило? Я ж тепер не зможу нікуди вийти, приречена до кінця життя ховатися від людей і це все через неї, – Сесілія знову вказала пальцем на Евеліну. Дівчина відчула на собі осудливі погляди й не витримала:

– Я навіть не підозрювала про існування аконіліту. Замість того, щоб звинувачувати мене, зосередьтеся на пошуці справжнього винного.

Швидкі кроки прикували увагу присутніх до дверей. У кімнату зайшов Анвар. Пробігся поглядом по обличчю Евеліни й зосередився на Сесілії. Дівчина схилила голову.

– Ваша Величносте! Погляньте, що зробила зі мною ця гадина, – герцогиня, наче згадавши про щось, заховала обличчя обпеченими руками, – хоча, краще не дивіться, тепер я не гідна ваших споглядань.