Глава 32

За спиною почув вдаваний сміх. Неохоче зробив крок назад і відпустив дівчину. Розвернувся й на терасі побачив герцогинь. Мілберга та Сесілія стояли під мереживними парасольками та весело про щось перемовлялися, не зводячи прискіпливого погляду з короля. Анвар не вірив у їхню щиру дружбу, адже ці дами були суперницями одна одній. Звернувся до Айне:

– Можеш трішки відпочити. Подумай, про те, що я сказав. Гадаю, заступництво Елизара тобі не потрібне.

Король направився до герцогинь. Не виникало жодного бажання зустрічатися з ними, але знехтувати манерами не міг. Піднявся на терасу й панянки галантно похилилися у реверансі. 

– Леді, не чекав побачити вас разом.

Елегантно схопив руку Мілберги та поцілував білу рукавичку. Звісно, він не зобов’язаний цього робити, але вирішив потішити дам. Дівчина широко посміхнулася:

– Ми вирішили краще познайомитися. Сесілія нікого не знає при дворі, я допомагаю їй освоїтися.

– Похвально, - насправді така доброзичливість насторожувала короля. Мілбергу можна порівняти зі змією. Ласкава та ніжна у проміннях сонця, проте, варто наступити їй на хвіст – укусить навіть не роздумуючи. Анвар спіймав пальчики Сесілії й поцілував їх. Солодкий аромат парфумів бежевих рукавичок неприємно залоскотав носа. Чоловік випростався та відпустивши руку, намагався не показувати свою нелюбов до цього аромату, – сподіваюся вам подобається палац?

– Дуже. Він справді вартий звання найрозкішнішого палацу країни.

– Можливо, скоро, ви станете повноправною господинею у ньому, - навмисно наголосив на цьому і непомітно спостерігав за Мілбергою. Хотілося поглянути, як відреагує дівчина, адже ревнива та мстива дружина йому точно не потрібна. На обличчі герцогині напружилися вилиці, проте вона гідно тримала маску байдужості. Вуста Сесілії піднялися у сяйливій посмішці:

– Це буде для мене честю.

– Ви складете мені компанію на вечірньому променаді?

– О, залюбки, - Сесілія приклала руку до серця, наче здивована запрошенням. Брови Мілберги нахмурилися, проте, всупереч почуттям, вона витиснула з себе фальшиву посмішку:

– Сподіваюся найближчим часом на схоже запрошення слід очікувати й мені.

– Безперечно, - Анвар навіть не глянув на Мілбергу й злегка кивнув Сесілії, – до зустрічі, герцогине!

Гордою ходою зайшов до палацу і почувався переможцем. З’ясував справжнє ставлення Айне до Елизара, запросив Сесілію, щоб краще її пізнати й викликав ревнощі у Мілберги.

Весь день Айне згадувала розмову з королем. Вранці, вона була впевнена – він таки штовхне з тієї скелі. Одного разу, Анвар уже пробував її спопелити і здавалося, тепер не відступиться та завершить справу. За обідом чоловік виявився мовчазним, навіть жодного разу не глянув на Айне. Справді, чого б це йому дивитися на служницю? Досяг свого, дізнався, як він гадав, правду про її стосунки з Елизаром і все. Його цікавість згасла. Несподівано у її грудях поселилися ревнощі, коли король відправився на променад із Сесілією. І хоч герцогиня, можливо стане його дружиною, й з ними дуенья та десяток вартових, проте це не зменшувало вогню у її серці. Переконувала себе – їй байдуже, але погляд манив до вікна, переконатися чи не повернулася ця парочка.

Напевно, прогулянка минула успішно, оскільки король ледь не спізнився на вечерю. За столом Сесілія поводилася дещо вільніше, весело розмовляла з королем і це свідчило про їхнє зближення. Айне здавалося нестерпним спостерігати за їхніми щебетаннями. По закінченні цієї вечері, що більше схожа на тортури, Елизар, проходячи повз Евеліну, зупинився та змовницьки прошепотів на вухо:

– Прийдеш до мене вночі.

Ці слова прозвучали як наказ та розбіглися по спині холодними сиротами. Дівчина насупилася:

– Гадаю, це зайве. Контролювати магію я вже навчилася.

– Цього разу ми займатимемося не магією.

Це прозвучало надто двозначно. Чоловік вийшов зі столової, проте Евеліна й досі відчувала на собі його холодний погляд. Розлючено смикнула за фартух. Не збирається вона нічим займатися з Елизаром. Вночі, вона так і не з’явилася у його покоях. Спала у загальній кімнаті для служниць, адже ті розкішні покої належали їй всього лише одну ніч. Після сніданку, герцог не мовчав. Грубо схопив її за руку й стиснув, наче боявся, що вона втече:

– Я ж наказав тобі прийти. Чому вчора тебе не було? Я довго чекав.

– Дивно, я ж попередила, що не прийду.

Брови Елизара нахмурилися й на чолі утворився каскад зморшок. 

– Ти не можеш нехтувати моїми наказами. Я – герцог, другий наслідний принц. Якщо в Ававара не з’явиться спадкоємець, то після його смерті, королем стану я. Як розумієш, я дуже важлива персона при дворі.

– Вибачте, шановний герцогу! Я наївно гадала, що як ваша кохана жінка, можу дозволити собі таку вільність.

Вираз обличчя чоловіка пом’якшав. Він наче згадав про щось, мило посміхнувся:

– Звичайно, але ти могла припустити, наскільки сильно я хочу бути з тобою. Навіть хвилина наодинці здається безцінною. Якщо ти й справді володієш магією так добре, як говориш, то варто зробити своє завдання. Тоді б ми вже знаходилися далеко звідси й ти не ходила б у цьому лахмітті.