Глава 29

У очах дівчини промайнув страх. Вона стисла тканину сукні й зробилася схожою на полохливого оленя. 

– Гадаю, вам краще доручити возити воду комусь іншому. 

Анвара засліпила злість. Здавалося, дівчина все це вигадала тільки для того, щоб не їхати з ним на прогулянку. Не розумів, чому вона вперто ігнорувала його увагу. Чоловік злегка нахилився до неї й прошипів як отруйна змія:

– Я доручив це тобі й мої накази не обговорюються. Я допоможу тобі забратися на коня.

Анвар зістрибнув зі свого скакуна, підійшов до коричневого коня з дамським сідлом. В одну мить схопив дівчину за талію та посадив на скакуна. Від несподіванки Айне зойкнула, вчепилася пальцями у передню продовгувату луку й зіщулилася зі страху. Не схоже, що вона вдавала.

– Невже ти ніколи не прогулювалася верхи?

– Один раз, з Елизаром, він мене підтримував, – вуста Анвара стиснулися у вузьку смужку. Айне ніби не помітила цього, – тоді герцог віз мене до палацу, після моєї втечі.

– Сьогодні спробуєш сама. Головне не бійся, інакше тварина це відчує. Поклади ногу на стремено.

– Я б ще знала де шукати те стремено.

Дівчина перебирала ногою й тварина невдоволено заіржала.

– Ти стремено шукаєш, чи вирішила коня полоскотати? – на жарти Анвара, Айне лише відмахнулася:

– Побачила б я, якби ти автомобіль перший раз водив, – вона буркнула це тихо, але король чітко чув кожне слово. Дівчина, наче усвідомила, що наговорила зайвого, виправилася, – тобто я намагаюся, але наосліп це зробити важко.

Анвар закотив поділ сукні майже до колін, щоб не заважав, та вклав дівочий черевик у стремено. Тільки зробивши це, він зрозумів, що щойно втнув. На нього здивовано дивилася вся обслуга. Мало того, що він підняв на руках служницю, але й, знехтувавши усіма нормами етикету, привселюдно продемонстрував її ноги. Доволі стрункі ноги. Король відвів погляд та відпустив сукню. Шурхотячи, тканина впала до низу та заховала черевики.

– Якщо ми вже все вирішили, то можемо вирушати, - кивнув головою Густаву. Чоловік підійшов та простягнув Айне флягу, наповненою водою. Дівчина схопила її та одягнула через плече ремінь, що кріпився до фляги. Гордо підняла голову й, сповнена рішучості, дивилася вперед. Анвар і сам не знав навіщо вся ця вистава з водою, але спостерігати за цією служницею було цікаво. 

– Ти не візьмеш вуздечку до рук?

Дівчина оглянулася довкола, наче щось шукала. Здавалася розгубленою й складалося враження, що вона й справді перший раз осідлала коня. Анвар схопив вуздечку та простягнув вершниці. Вона міцно вчепилася у неї пальцями, наче боялася відпустити. Король смикнув вуздечку й віддав команду. Тварина спокійно вирушила вперед. 

Очі дівчини стали більшими, вона схопилася за передню луку й невпевнено трималася в сідлі, злегка похитуючись. Здавалося, один різкий рух коня й Айне впаде на землю. Швидким кроком Анвар наздогнав коня та простягнув долоню дівчині:

– Вдамо, я повірив, що це у тебе вперше. Тримайся за руку. 

Тендітні пальчики опинилися у широкій долоні чоловіка. Він йшов поруч, підтримував та уважно стежив за дівчиною. Вона тремтіла, здавалася беззахисною та маленькою. Чоловіку подобалося до неї торкатися. Цей дотик зігрівав не тільки руку, але й серце. З кожним кроком Айне почувалася впевненіше. Розправила спину, яка стала схожа на натягнуту струну скрипки.

– Бачу, ти вже освоїлася. Гадаю, далі впораєшся сама.

Айне невпевнено кивнула. Як тільки Анвар відпустив тоненькі пальчики, дівчина вхопилася за луку. Кінь продовжував неспішну ходу й король попрямував до свого улюбленця. Сподівався, що Айне не впаде. Принаймні тепер вона мовчить і не жалить отруйними словами. Вся зарозумілість зникла й залишилося лише ангельське невинне личко. Король застрибнув на коня й тварина побігла вперед. Наздогнав Айне та сповільнився:

– Невже для того, щоб ти стала мовчазною та покірною, тебе слід було покласти на коня?

– Не сподівайтеся, Ваша Величносте! Я швидко освоююся й скоро повернуся у форму. 

– Побачимо!

Анвар легенько вдарив ногами об боки коня й скакун помчав вперед. Король любив швидку їзду. Вітер обвівав обличчя, чоловік почувався по-справжньому незалежним, вільним від обов’язків та відповідальності. Кінь забіг до лісу, сповільнився й під копитами шелестіло опале листя. Тільки тепер Анвар оглянувся. Позаду, верхи на конях, розосередилися охоронці. Як король не намагався, погляд так і не натрапив на Айне. Кляте дівчисько! Анвар сам не розумів, чому хвилюється за неї. Різко розвернув коня та помчав назад. Виїхав з лісу й нарешті помітив знайому постать.

Скакун Айне рухався повільно. У сідлі дівчина трималася впевненіше. Помітивши короля, ледь всміхнулася:

– Хочете води? Адже саме для цього ви наказали мені супроводжувати вас.

Анвар насупив брови. Складалося враження, що дівчина дізналася справжню причину свого супроводу й насміхається з нього.

– Воду питиму пізніше, в особливому місці. Якщо, звісно, ти до нього доберешся. Готова пришвидшитись?