Глава 28

Анвар вмився й сів на крісло. Цирюльник наніс на щоки крем та почав голити обличчя. Король не любив голитися робив це вкрай рідко. З поважною щетиною здавався собі серйознішим та суворішим. Він непомітно спостерігав за Айне. Сьогодні вона здалася йому знервованою та напруженою. Поспіхом підбила подушки та застелила ліжко. Вкотре, знехтувала чепчиком й не заховала волосся, лише зібрала позаду у тугий пучок. Деякі пасма вибилися із зачіски й спадали на лоба. Від цього дівчина здавалася ще привабливішою ніж будь-коли.

Вчора, Анвар перелякався. Ним заволоділо хвилювання за дівчину. Готовий стерти в дрібний порошок любого, хто насмілився нашкодити Айне. Сам не розумів своєї реакції, проте ця служниця вже давно з’явилася у його мріях.  Дівчина щось від нього приховувала, не вірилося, що вона нічого не пам’ятає, але, якби й справді знала про свою магію, то вчора так не підставлялася. Цілителю дісталося за його бездіяльність, ніяк не міг привести дівчину до тями. І хоч тепер Анвар розумів, що від вихру просто потрібний час на відновлення, тоді його очі засліплював страх за дівчину, яка не належала йому. Ніжності Елизара бісили, навіть до  фавориток він не ставився так  турботливо. Анвару прикро визнавати, але його манило до дівчини брата.

Сніданок здавався прісним, а флірт Мілберги дратував. Ця дівчина вже бачила себе його дружиною, хоч Анвар і підозрював, що її цікавить лише статус королеви. Сесілія поводилася стримано та кидала на нього боязкі погляди. Помічав захоплення Елизара Айне. Ще ні на кого брат так не дивився. Вона вдавала, що між ними немає кохання і взагалі, перед нею малознайомий герцог. Бісова служниця! Та що в ній такого? Анвару здавалося дивним, що ця дівчина подобалася і йому, і брату. Підозрював її у застосуванні магії, використанні дурману, щоправда, не знав навіщо це Айне. Не відводячи погляду від дівчини, міцно стиснув виделку. Вирішив з’ясувати, що з нею не так.

Після сніданку, суворо наказав Густаву:

– Підготуй коня, хочу проїхатися верхи. Мені необхідно освіжити думки.

– Як накажете, Ваша Величносте, – чоловік не поспішав покидати королівські покої. Замнувшись, тупцював біля дверей.

– Ще щось? – Анвара злила така нерішучість. Густав опустив голову:

– Ви наказували стежити за Айне. Вчора вночі її відвідував Елизар.

Злість засіла у грудях Анвара й розгорілася обпікаючим вогнем. Хотілося, щоб ця дівка належала йому, а не брату. Його ніколи не цікавили чужі жінки, але ця – зводила з розуму. Трясця! Не витримав, змахнув рукою й зачепив склянку, яка з гуркотом впала на підлогу. Король ніби не помітив цього й підійшов до вікна:

– У такому випадку підготуй коня для Айне. Вона мене супроводжуватиме. І поклич Дерека, у мене для нього завдання…

Через деякий час, Анвар вийшов з палацу. Гордо спускаючись сходами, побачив Айне. Вона стояла трохи осторонь від коней і, здавалося, боялася їх. Її темне волосся, знову не прикрите чепчиком, розвівалося окремими пасмами на вітру. 

Улюблений кінь Анвара – Боєць, стояв та задоволено розмахував чорним хвостом. Його смоляна масть виблискувала у променях сонця. Кінь заіржав та похитав головою, трусячи темною гривою. Анвар пройшов мимо дівчини й довелося докласти зусиль, щоб на неї не дивитися. Навіть не обертаючись, наказав:

– Візьми з собою воду та сідай на свого коня. Я хочу прогулятися верхи, а вмирати від спраги не збираюся.

– Я не вмію їздити верхи, – голос Айне прозвучав тихо та невпевнено. Анвар різко розвернувся, хотів впевнитися, що йому не почулося. Дівчина стояла налякана, й від звичної впевненості не залишилося й сліду. Король не знав жодної людини, яка б не вміла їздити верхи. Підозрював - Айне затіяла свою гру й просто не хоче його супроводжувати. 

– Ти мене дивуєш з кожним днем. Як таке можливо? Всі вміють їздити верхи.

Айне схвильовано облизала губу, цим рухом розпалюючи всередині чоловіка вогонь. Дівчина опустила голову:

– Можливо я й уміла, але не пам’ятаю. Вчора я сказала вам правду. 

Анвар насупив брови. Не вірив, що ця дівчина безпричинно втратила пам’ять. Що ж, вона сама затіяла цю гру, він змусить дівчину пошкодувати про це. На його вустах з’явилася хижа посмішка:

- Тоді тобі пощастило. Сьогодні навчишся їздити верхи.