Глава 27

Кілька секунд Елизар стояв непорушно, явно про щось роздумовуючи. Різким рухом витягнув стілець з-за столу та сів, підперши голову рукою:

– І що ця голівонька уже навигадувала собі? – його очі зіщулилися й чоловік нагадував хитрого лиса. Це ще більше розлютило Евеліну. Вона стиснула пальці в кулаки:

– Не грайся зі мною, Елизаре!

– Я й не граюся. Так, між мною та Айне зароджувалися почуття, але я закохався  у тебе, - наче боявся, що дівчина втече, схопив її руки, – у тебе: вперту, відважну, ти не боїшся відстоювати свої думки й не тремтиш від мого погляду. Сильно відрізняєшся від тутешніх жінок і це притягує. Я хочу пізнати тебе краще.

– Айне була твоєю коханкою? – Спіймавши суворий погляд чоловіка на собі, пояснила, – я маю право це знати. Ще з’ясується, що я вагітна і не знатиму де батька шукати, – Елизар залився дзвінким сміхом. Це ще більше розпалило злість у серці дівчини, – не бачу нічого смішного. Тебе б запхали у тіло іншого дядька, то так би не сміявся.

– Ти кумедна, - він доторкнувся до її підборіддя, але зустрівшись із гнівним поглядом дівчини, поспішно забрав руку, - ти у тілі не якогось дядька, а дуже привабливої молодої дівчини. Ні, Евеліно, я не ділив ложе з Айне. Вона вважала це непристойним. 

Дивлячись у його сірі очі, дівчина зрозуміла - він сказав правду. З її вуст вирвалося полегшене зітхання. Елизар посмілівішав, потягнувся та обійняв її. Дівчина не пручалася, прислухалася до себе та намагалася зрозуміти свої почуття. Здавалося, вона вже звикла до крижаного холоду, що випромінював чоловік. Його дотики стали звичними, а голос надто знайомим. Чоловік нахилився, відшукав її вуста та полонив їх несподіваним поцілунком.

Ніжно, обережно, наче боявся сполохати перелякане зайченя, майстерно мандрував губами. Не зустрівши опору, посмілівішав та поглибив поцілунок. Серце Евеліни пришвидшено калатало, а холод чоловіка не здавався неприємним, навпаки – освіжаючим. З кожною секундою свідомість затуманювалася, поцілунок ставав вимогливішим і ось уже руки чоловіка повільно пестять спину. Він холодних дотиків Евеліна здригнулася та відхилася. Поглянула у сірі очі заповнених бажанням й наче отямилася від чар. Почувалася заміною Айне і це бісило. Хотілося, щоб його почуття й справді належали їй. Осудливо похитала головою:

– Всупереч своїй обіцянці, ти не чекаєш. 

– Поруч з тобою важко стриматись, - чоловік відхилився, проте не поспішав забирати долоні зі спини Евеліни, – не сердься, це всього лише поцілунок. Ти маєш звикнути до мене. 

– Мені потрібний час.

– Добре, я не тиснутиму, – Елизар відпустив дівчину та підвівся на ноги, – Спробуємо потренувати твою магію?

Евеліна кивнула. Вона бажала зробити все, щоб забути цей поцілунок. Хоч їй і сподобалося, але перед очима виник докірливий погляд Анвара. Король нічого не обіцяв, не освідчився у почуттях і, мабуть, поцілував її імпульсивно, але навіть попри це, вважала свою поведінку  Елизаром неправильною. Здавалося, що він з її допомогою прагне заповнити пустоту, викликану зникненням Айне. Дівчина підвелася та оглянулася довкола.

– Тут не має яблук.

– Вони нам і не потрібні, - Елизар загадково посміхнувся й відсунув стілець. – огорни димом стілець, побачиш, що з ним трапиться.

Дівчина намагалася зосередитися. Виставила руки вперед та спробувала розлютитися. Елизар вчинив неправильно. Поцілував її без згоди, хоча Анвар теж згоди не питав. Вона почувалася дешевою підробкою Айне, яка навіть не може навчитися користуватися магією. Червоний дим утворився на її пальцях і тоненькими смужками окутував дерев’яну спинку стільця. Гнів у серці Евеліни наростав, а дим ставав густішим. Червонуватий туман повністю заховав стілець, закружляв швидким вихром та безшумно вибухнув, розчинившись у повітрі. 

Евеліна зойкнула та стиснула пальці в кулаки. Елизар одразу пригорнув дівчину в обійми. Вона зарилася носом у широкі груди та заплющила очі. Від побаченого у її серці засів страх. Замість стільця, на світлому килимі розкинулася купка попелу. Чоловік поцілував її у скроню:

– Молодець! Тобі вдалося. Ти готова забрати силу в Анвара!

Це ніби протверезило її. Дівчина вибралася з його обіймів та насупила брови:

– А що, якщо я і його спалю?

– Не спалиш, Анвар володіє магією. Ти тільки забереш сили у нього і все.

– Що я таке? Мої руки вбивають все навколо, – Евеліна переплела пальці й боялася навіть поворухнути ними. Здавалося, у будь-яку мить з них вийде отруйний туман. Елизар почухав потилицю:

– Це темна магія, пташечко. Небезпечна, тому заборонена. Потрібно прибрати попіл, щоб ніхто не здогадався, чим ми тут насправді займаємося.

– Вважаєш, ніхто не помітить, що стілець зник?

– Не переймайся дурницями, - для чогось Елизар зняв піджак та постелив його на підлогу, - допоможи перемістити попіл.

Евеліна опустилася на коліна й обережно взяла попіл руками. Він виявився теплим, дрібним та м’якеньким мов пух. 

– Зникнення кристала твоя робота?

– Звісно. Інакше Анвар дізнався б, що у тобі темна магія і стратив навіть не задумуючись. Я дбаю про тебе, Евеліно, і не обманював, коли казав, що ти мені дорога.