Глава 26

До кімнати зайшла Мейзі. Поклонилася герцогу й, перебираючи пальцями тканину білого фартуха, що вже трохи втратив свіжість, промовила:

– Вибачте, Ваша Світлосте! Його Величність король наказав вам прибути до тронної зали, а мені подбати про комфорт Айне.

Евеліна здивовано кинула погляд на чоловіка. Турбота Анвара викликала підозри. Ще хвилину тому король звинувачував її у шпигунстві, і тут, раптом, така опіка. Елизар широко всміхнувся:

– Що ж, бувай, пташечко. Я навідаюся вночі. 

Така гучна заява ошелешила дівчину. Вона непорушно стояла поки чоловік цілував її у щоку. Герцог вийшов і тільки тоді змогла зітхнути полегшено. Мейзі сплеснула у долоні:

- Яка ти щаслива, Айне! Герцог ставиться до тебе з турботою, а після того, як ти врятувала короля – здобула і його прихильність. Ще трохи й Елизар офіційно зробить тебе своєю наложницею.

Мейзі говорила про це захоплено, наче їй випала велика честь. Проте така перспектива не радувала Евеліну.  Дівчина сіла на ліжко та поклала руки на коліна:

– Чому одразу не дружиною?

– Ти ще та мрійниця, Айне. Його дружиною стане знатна панянка, а тобі у кращому випадку, дістанеться роль наложниці. Ще місяць тому, коли герцог звернув на тебе увагу, ти прагнула цього, а сьогодні вже хочеш отримати статус дружини.

Евеліна почула те, що її зацікавило. Припустила, що між Елизаром та Айне були романтичні стосунки. Цей здогад, наче отруйна голка проколола серце.

– Ти гадаєш, що Елизар давно відвідує мене вночі?

– Зазвичай, це ти відвідуєш його, – дівчина засміялася та сором’язливо прикрила рота рукою. – Не знаю як тобі це вдається, але вже місяць він приділяє увагу тільки тобі. Навіть на манірних графинь не дивиться.

Від почутого у грудях Евеліни спалахнуло полум’я, а щоки охопило жаром. Отже, всі слова чоловіка - фальшивка. Насправді він кохає Айне, а не її. У ній він бачить лише дешеву заміну його коханої. Міцно стиснула губи та заплющила очі. Досі не розуміла за які гріхи її відправили сюди. Хоча, можливо, Елизар лише навчав Айне магії, як і її, і ці плітки неправдиві. Лише один чоловік міг сказати правду. Дівчина, сповнена рішучості, підвелася на ноги:

– Ти знаєш де Дерек? Мені потрібно з ним поговорити.

– Бачила його у тронній залі. Обговорював з королем крадіжку кристала. Айне, ти справді володієш магією? - Мейзі поглянула на подругу якось насторожено. Евеліна стиснула плечима:

– Не знаю. Всі про це твердять, але якою саме мені невідомо й здається, вона ніяк не проявляється.

Евеліна не могла довіряти Мейзі. Боялася, якщо обмовиться, то її одразу відправлять на страту. Темна магія під забороною, але ж вона не винна, що ці сили живляться пітьмою. Зрештою, вона їх ніяк не використовує і нікому не шкодить. Служниця поправила фартух:

– Дуже дивно. У моєї бабці знайшлися крихти магії. На її носі виросла бородавка і за кілька днів вона померла. Ти впевнена, що у тебе немає бородавок?

– Впевнена, - Евеліна впевнено направилася до дверей. Мейзі схопила її за руку, – зачекай, ти куди?

– Хочу поговорити з Дереком.

Дівчина різко зробила крок убік, перекрила шлях Евеліні та попереджувально виставила долоню вперед:

– Я сама його знайду і скажу, щоб зайшов до тебе. Король наказав доглядати за тобою і якщо побачить, що ти розгулюєш палацом, то звинуватить, що я не виконую свої обов’язки. 

Мейзі поспішно зникла за дверима, залишивши Евеліну саму. З кожною хвилиною її злість наростала. Ці братики варті одне одного. Один – освідчується у коханні, хоч насправді має почуття до тієї, місце котрої вона зайняла. А інший нахабно цілує, хоч не  має жодних намірів стосовно неї. Той поцілунок Евеліна й досі пам’ятала. Жадібний, п’янкий, дурманив розум й вимагав більшого. Дівчина потрусила головою, відганяючи недоречні думки. 

Дерек з’явився за кілька годин. Невдоволено став біля дверей і складалося враження, що він бажав якнайшвидше покинути ці покої. 

– Чого тобі? – чоловік явно не вирізнявся люб’язністю.

– Скажи мені правду. Сподіваюся я хоч трохи зрозумію Елизара. Він кохав Айне?

Чоловік насупив брови й не поспішав відповідати:

– Де ти це почула?

– До мене дійшли чутки.

– Так, останнього тижня я помітив їхнє зближення. Вони планували після всього покинути палац і оселитися у маєтку, якомога далі від усіх. Елизар хотів одружитися з нею, - Евеліна вмить зблідла. Почувалася обманутою, зрадженою, використаною. Всі слова Елизара - брехня. Він лише намагається замінити нею кохану. Дерек поправив світле волосся, - що з тобою? – ніби про щось здогадався, прикрив рота долонею, - невже він і до тебе чіплявся?

– Ні, не важливо. Дякую, що був зі мною щирим.

Ніч окутала землю темною ковдрою й Евеліна запалила свічки. У цих покоях почувалася справжньою принцесою, проте пам’ятала – така розкіш лише до світанку. Вранці, вона знову перетвориться на Попелюшку й піде виливати нічний горщик короля. Навмисно не роздягалася, чекала на прихід Елизара. Скрипнули двері й чоловік зайшов до кімнати. Евеліна поклала лікті на стіл, сподіваючись, що це надасть їй грізного вигляду. Чоловік, розправив руки наче для обіймів, поспішив до неї: