Глава 24

Елизар неохоче відпустив долоньку дівчини й безцеремонно поцілував у щічку:

– Задля безпеки моєї пташечки, я готовий всім горло перегризти. Не хвилюйся, ми знайдемо винних.

Чоловік підвівся та попрямував до виходу. Евеліна сором’язливо опустила голову. Не розуміла навіщо Елизар влаштував цю виставу. Від суворого голосу короля, Айне підтягнула ковдру до шиї. Їй хотілося заховатися повністю, проте так і не наважилася цього зробити.

– Крім статків мого брата, тебе ще щось цікавить?

– Статки вашого брата мені не потрібні, – дівчина випалила це на одному подиху й з викликом дивилася у темні очі. Чоловік підійшов та сів на стілець біля ліжка. 

– А що тоді? Чому ти приймаєш увагу від нього, й вперто ігноруєш мене?

Евеліна мовчала. Не хотілося брехати про неземне кохання до Елизара, але і правду сказати не могла. Зрештою, підвелася на ліктях та підтягнулася. Спершись об подушку трохи вище, почувалася більш впевнено.

– Вам не потрібна моя увага. У вас є дві претендентки на статус дружини.

– Гадаєш в Елизара їх немає? - натиск у голосі посилювався. Анвар насупив брови й ніби заздрив власному брату, — він може вибрати будь-кого з герцогинь, незважаючи на рівень сили. Герцог не може одружитися зі служницею. Ці стосунки ні до чого не приведуть.

– І ви кажете це тільки для того, щоб вберегти мене?

– Я тебе попереджаю, щоб ти не фантазувала зайвого, – така турбота насторожувала дівчину. Не усвідомлювала, чому Анвар переймається її особистим життям. Підозрювала, йому відома правда. Він здогадується чим насправді вона займається з герцогом. Швидко відігнала від себе цю думку, адже у такому випадку, їх обох стратили б. Не розуміла цих ігор. Гнівно глянула на короля та зневажливо буркнула:

– Не хвилюйтеся, я добре знаю своє місце, ви не втрачаєте шансу мені нагадати про це.

– Звідки ти? – це несподіване питання породило тривогу у серці Евеліни. Дівчина розгубилася і не збиралася відповідати. Анвар стомлено провів рукою по темному волоссю, – хто твої батьки? Ти ж розумієш, що у простої служниці не може бути стільки сили, щоб вона витримала удар вихром.

– Ви мені все одно не повірите.

Анвар нахилився й опинився надто близько. Проникливим поглядом він наче гіпнозував її, намагався втертися у довіру та довідатися всі секрети. Тихий голос прокрадався у душу, й породжував хвилювання:

– Чому? Невже навіть на таке просте питання про своє минуле, ти не можеш відповісти? Де народилася, як жила раніше?

– Я не знаю. Нічого не пам’ятаю з того часу, як кілька днів тому впала і ви затримали мене.

– Не бреши мені, – його голос різко підвищився. Евеліна зрозуміла – вся ця вдавана турбота лише для того, щоб довідатися правду. При першій нагоді її стратять як темну магічку й ніякі слова не переконають короля у зворотному. Король зневажливо змахнув рукою,  – тоді ти навіть не вдарилася. Від чого ж пам’ять втрачати?

– Я ж казала, ви не повірите, – Евеліна важко зітхнула та помахала головою. У кімнату зайшов Елизар і врятував дівчину від неприємної розмови. Анвар, не приховуючи невдоволення, розчаровано відхилився. Герцог одразу попрямував на ліжка та, порушуючи всі норми поведінки, сів на нього.

– Я наказав Дереку принести кристал. Зараз ми з'ясуємо, що за магія ховається у моєї пташечки.

– Ти б краще з’ясував звідки, – Анвар розлючено підскочив на ноги та зі злості штовхнув стілець, трохи посунувши його. – Якщо Айне володіє темною магією, то відповідатиме згідно з законом.

Від цих слів, спиною Евеліни пробігся морозець. Очі короля палали ненавистю й дівчина знала – він не жартує. Без вагань, співчуття чи докору сумління, позбавить її життя. Елизар, демонструючи підтримку, схопив руку дівчини:

– Будь розумним, Анваре. Звідки у нашому королівстві темні маги? Ардонію давно очистили від них, а хто зумів врятуватися, той переховується у Далматії. Впевнений, цьому всьому є логічне пояснення. Побачимо, що покаже кристал.

– А може вона шпигунка? – король хижо зіщулився і нагадував хитрого лиса, що ось-ось вивідає правду, – проникла у стіни палацу й шпигує за всім, передає інформацію нашим ворогам. 

– У такому випадку, я б вас не рятувала.

– Вихор і так би мені не зашкодив.

– Але я цього не знала. Годі з мене цих безпідставних звинувачень, – Евеліна скочила на ноги й злегка захиталася. Ноги відмовлялися тримати її й довелося докласти зусиль, щоб  не впасти. Схопилася за спинку стільця, з усіх сил приховуючи свою слабкість. – Для себе ви вже все вирішили. Гадаю, буде краще, якщо виплатити мені зароблене і я піду.

– Пташечко, куди ж ти підеш? - Елизар притримав її за лікоть, – не гарячкуй, Анвар сам розуміє, що всі звинувачення безпідставні.

– Гадаю, поважний герцог знайде місце в одному зі своїх маєтків для чергової пасії. Напевно, саме для цього вона так старається розважити тебе.

Слова Анвара прозвучали зневажливо та вдарили прямо у серце дівчини. Почувалася річчю, яку використовують для своїх корисливих потреб. Вона стиснула руки в кулаки й намагалася вгамувати злість, що роздирала душу: